Співець незбагненної розкоші – життя
Співець незбагненної розкоші – життя
Після Другої світової війни, у 40-х роках, класик української поезії Павло Тичина працював міністром освіти нашої республіки. А ще займався з аспірантами в інституті української мови. Одна з них пригадувала, що Павло Григорович стверджував: філолог зобов'язаний досконало володіти нашою солов'їною. Але щоб писати прозові і поетичні твори - цього замало. Необхідно всебічно знати буття людей, а, головне, вирізнятися глибоким і всеохоплюючим абстрактним мисленням, без чого не розквітне талант.
Усі ці якості притаманні нашому земляку, члену Національної спілки письменників України Василю Тихоновичу Тітову. Наприкінці минулого року у видавничому домі «Букрек» у Чернівцях видрукувана його нова книга новел «Мандрівка крізь час», а на початку 2022-го — художньо-публіцистичне видання «Живий спалах почувань».
До останньої увійшли образки, оповідки, етюди, бувалиці Василя Тітова, а також опубліковані у різних засобах масової інформації як його рецензії на твори низки українських письменників, так і рецензії, відгуки на книги Василя Тихоновича, видані раніше.
«ЖИВИЙ ПОТІК МОВИ»
Щонайперше необхідно зазначити, що у пропонованому читачеві своєму творчому доробку — книзі «Живий спалах почувань» автор вражає багатовимірністю тем і сюжетів, непересічними філософськими роздумами та житейськими оповідями про стосунки людини з Богом, адже Василь Тітов був і залишається унікальним в українській літературі письменником-пастором.
Майстер красного письменства не перебільшує, коли стверджує, що «поезія - душа народу». Із власного досвіду знає «що слово до слова — і вибудовується фраза. А в ній - смислова та інтонаційна єдність... — живий потік мови».
І не треба нікого переконувати, що «любов - найдивніше і найчарівніше духовне поняття не лише на землі, але і в безкінечному Всесвіті». І, на переконання істинного християнина, «любов - це Бог».
Слово Василя Тітова - завжди на передньому краї утвердження ідеалів моральності, справедливості та любові до Всевишнього і ближнього. Письменник ґрунтовно обізнаний з буттям українців, їхнім внутрішнім світом. Адже «людина живе так, ніби вона має жити на землі вічно». Але цього немає, усі ми смертні, а безкінечність там - на небесах.
Свого часу відомий у краї журналіст та прозаїк, багатолітній редактор «Хотинських вістей» Гавриїл Чайковський так оцінив творчий доробок Василя Тітова: «Усі його художні твори написані образною, колоритною мовою, захоплюють читача глибоким розумінням обраної теми, пронизані любов'ю і пошаною до вічних джерел християнської моралі».
А у листі до письменника хотинчанка Людмила Федорчук бажає: «Щоб ваше слово сіяло любов там, де панує ненависть, надію там, де проростає відчай, зростання духовності там, де безвір'я...».
Хоча «як тінь упали непомітно під ноги прожиті літа», проте слово неперевершеного його майстра і надалі залишається «освячене вірою і любов'ю».
А ще «з його серця струменить поезія духу, а не пафосу дим».
Колеги з письменницького цеху наголошують, що особливістю творчого стилю Василя Тітова є те, що свої переконання він завжди висловлює прямо і твердо, а про життєву позицію говорить аргументовано і переконливо. Як то «воскресне душа України по Слову, бо сіє високість живу благодать».
СВІТОГЛЯДНІ ВІДКРИТТЯ
Зазначені характеристики творчості Василя Тітова знаходять підтвердження і у книзі новел «Мандрівка крізь час». У кожному з невеликих прозових творів – колосальні знання автора не лише деталей Святого Письма, а й багатогранного буття українців різних поколінь, особисті враження від подій, свідком яких був, людей, з якими довелося зустрічатися на стежині життя.
У збірці новел автор на підвалинах християнської моралі через публіцистичні роздуми та життєві історії сучасників розкриває сутність різних аспектів Книги Книг.
Чимало висловлених у новелах думок перегукуються із сюжетами сьогодення, коли вже понад сто днів триває жорстока і кровопролитна російсько-українська війна: «Зло зазіхає на душу. Твою і мою. Але віра в Ісуса Христа перемагає зло. Віра дарує праведність».
Дивовижно, як Василь Тітов вдало добирає цитати до своїх творів. А як доречно наводить вислів поета-побратима: «Ми запалили світло, але від нього не стало видніше. Лише сяйво сліпить очі». Чи не про нашу це новітню історію?
Автор цитує Євангеліє: «... коренем усього зла є грошолюбство, віддавшись якому, деякі ухиляються від віри й самі наштовхнулися на великі страждання».
І пригадує прислів'я: «Хто має гроші - всюди хороший». Але водночас «совісті менше – грошей більше».
А ще далеко не риторично запитує: «Хто з чесної і добросовісної праці в нашій країні може стати мільйонером?».
Про те, що «злото тягне в болото» — йдеться не в одній новелі. Письменник стурбований тим, що «мільйонам наших сучасників гроші скували, неначе кайдани, не тільки ноги, але і серця, щоб не поклонялися Богові. А це вже трагедія. Трагедія вічна...»
Василя Тітова непокоїть «... сіра одноманітна буденщина. Усе, як завжди: клопоти, як прожити. Часом і вижити. Словом, безрадісне існування. І раптом відкриття! Відкриття світоглядні». Разом з тим, автор відчуває, що «не все так «сіро і безнадійно, як може, здаватися на перший погляд».
У кожному творі письменника – життєстверджуючі ідеї християнської моралі. І віри у перемогу сил добра навіть тоді, коли «...великий гнів Господній вилився і на Україну».
Тому дуже важливо подбати про те, «а що ми, українці, будемо завіщати майбутнім поколінням?».
І як заповіт нащадкам звучить: «Діти! Бережіть і любіть свою батьківщину, свою землю, свою націю, свою культуру, свою мову, свою релігію... Кожен, як правило, дає ті настанови, якими живе сам».
Поціновувачі письменницького таланту Василя Тітова, ознайомившись з новим його доробком, вкотре переконаються, що творчість майстра слова – то безмежний океан пізнання істин людського буття. А ще внутрішнього простору, що і є тією неосяжністю, яку називають душею.
Василь Тітов ділиться: «Йду і думаю: «Незбагненна розкіш – життя. І хіба мислимо відбувати земні дні абияк?!».
Йду і прислухаюся до музики зір, хоч туман і смерк навіюють сум, а зорі вічні та яскраві, нагадують про безсмертя».
Сергій ДОМАНЧУК, газета «Хотинські вісті»
