Юлія Косівчук "Небезпека зсуву"

Вільні від Бога? Чи Бог від них?

Косівчук Юлія. Небезпека зсуву: дуже коротка проза. Чернівці: «Букрек», 2021. 160 с. : іл.

Хоч книга «Небезпека зсуву» Юлії Косівчук – це й дуже коротка проза, як зазначає авторка, однак коментарі читачів про неї мали б бути довгими. Нова збірка оповідань експресивної буковинської письменниці, художниці, журналістки й музикантки побачила світ цього літа у чернівецькому видавництві «Букрек». Раніше з-під її пера вийшло друком кілька поетичних збірок та книг для дітей.

Під обкладинкою «Небезпеки зсуву» міститься тридцять сім історій, що написані впродовж десяти років. Вони різні за тематикою: від невинних дитячих спогадів до драм дорослих, однак кожна здатна сколихнути не гірше розряду дефібрилятора. Попри загальну сумну тональність сюжетів очевидною є ідея добра й всеохопної великої любові. Крім того, збірка письменниці доповнена її ж ілюстраціями – символічними замальовками, що нікого не залишать байдужим.

Серед широкого асортименту художньої літератури це видання заслуговує окремої уваги. Зокрема, по-перше, через його лаконічність. Написати коротко і вдало – це велика майстерність, що вимагає тривалого обдумування кожного слова. Саме тому часто хочеться перечитувати написане, аби бодай «післясмак» залишився в пам’яті надовго. Тільки в Юлії Косівчук Смерть ввічливо запитує: «Можна увійти?», будинок муркотить голосом холодильника, а вітер струшує сонячні зайчики в каву.

По-друге, щирість і відвертість, що линуть з перших же сторінок, а до останніх роблять авторку вашою доброю знайомою. Оповідання про тих, хто на межі зсуву або пережив його, беруть за живе. Здавалося б, за обсягом ця книга на один вечір. Проте, навіть якщо й прочитати швидко, вона не відпускатиме одразу, вимагатиме, аби усе було обмірковане й усвідомлене. Варто зазначити, що читачу не доведеться сидіти з лупою й довго шукати щось приховане поміж рядків. Ні, усі глибокі сенси вже піднято на поверхню. Потрібно тільки бути готовим це прийняти, що теж не легко, бо тут немає тривалих вступів чи розлогих описів ситуацій, які на щось натякають. Саме тому коротка прямолінійна фраза інколи провокує емоційний сплеск.

По-третє, Чернівці. Незважаючи на те, що протягом останніх сімнадцяти років Юлія Косівчук проживає в США, але рідне місто знаходить різні способи, аби показати себе чи то через запах випічки на вулиці Ольги Кобилянської, чи то через характерне «шляк би трафив», чи то як відправна точка мандрівки. Найвиразніше Чернівці видно через образи впізнаваних (і не дуже) людей, серед яких Володя Садиґурський, тьотя Орися, що співала псалми, козак Гречкосій (Андрій Гречанюк) та відомий письменник Василь Кожелянко. Очевидно, що більшість інших персонажів також має своїх прототипів.

На тлі легкості й невимушеності розповіді розвиваються абсолютно різні події, що так чи інакше приводять не тільки до зсуву ґрунту під ногами, а й до зсуву в свідомості. Та чи завжди це погано? «Божевільних любить Бог!» – так сказала мама своїй доньці в одному з оповідань цієї збірки. Одне відомо точно: коли занурюєшся в текст, то здається, що хтось невидимий допомагає глянути з якоїсь високої скелі на місце ймовірного зсуву, але не дозволяє впасти, підтримує за руку. Цей хтось – це авторка, а така можливість, тобто можливість побачити, що там унизу, у такому випадку є небезпечнішою й болючішою, ніж саме падіння. У цьому, мабуть, і полягає насолода від прочитання дуже короткої прози Юлії Косівчук.

Юлія Цівінська