Даші Альтаравнех "Унікальність у тобі"

Даші Альтаравнех "Унікальність у тобі"

У видавництві "Букрек" вийшла книга буковинки, яка зараз проживає в Йорданії, письменниці Даші Альтаравнех "Унікальність у тобі".

З анотації стає зрозуміло, що книга написана для натхнення з позитивними налаштуваннями на успіх.

"Книга, яка надихає і мотивує на успіх. Книга, яка налаштовує позитивно й розповідає, як стати кращою версією себе, як вибрати власний стиль, упорядкувати не лише гардероб, а й життя, а також розкрити внутрішній потенціал. Ви знайдете багато корисних практичних технік, які допоможуть краще пізнати мистецтво, літературу, світ моди та краси. Упевнені – ви будете особливою і зможете надихати інших! Головне – пам’ятайте: коли ми любимо те, що робимо, тоді знайдемо для цього час." - зазначено в анотації видання.

Ви дізнаєтеся, як швидко позбутися невпевненості, зрозумієте, наскільки важливо знайти своє справжнє призначення, зможете повірити в свою унікальність, навчитеся цінувати все те, що маєте і любите. А також володіти собою, мистецтвом говорити "ні" й дослухатися до внутрішнього голосу.
Заварюйте каву й вмощуйтесь зручніше - тут багато цікавого!


 

День рідної мови

Нації вмирають не від інфаркту.
Спочатку їм відбирає мову.
Ліна Костенко

Міжнародний день рідної мови

Міжнародний день рідної мови — день, який відзначають щороку 21 лютого, починаючи з 2000 року. Це значуще свято для представників 130 національностей, носіїв рідних мов, які проживають на теренах нашої держави. Встановленням цього дня міжнародна організація ЮНЕСКО хотіла привернути увагу світової прогресивної спільноти до важливої ролі мови в розвитку освіти, культури для консолідації суспільства. Власне вони обрали гасло до дня рідної мови: «Мови – це важливо!»

Українська держава прагне створити належні умови для задоволення освітніх потреб представників усіх етносів з метою збереження власної етнічної самобутності, невичерпного розмаїття різних мов і національно – культурних надбань. Саме чернівецьке видавництво «Букрек» допомагає в реалізації цих планів, адже тут видано сотні підручників саме для шкіл нацменшин. Власне «Букрек» з буковинською вчителькою і методистом, румункою Серафимою Криган створили гарний з яскравими малюнками “Абечедар” - перший у незалежній Україні справжній румунський буквар латиницею.  Згодом, у Чернівцях вийшла українською, румунською та англійською “Гуцульська вишивка” Мирослави Шандро. “Букрек” видав чимало двомовних румунсько-українських видань: «Кобзар» Тараса Шевченка у перекладі Іона Козмея, «Лучафер» Михая Емінеску, перекладений Віталієм Колодієм, книги українського дипломата Теофіла Рендюка про Пилипа Орлика, Івана Мазепу, долі яких були пов’язані з молдовсько-румунськими діячами.

«Букрек» - одне з перших видавництв незалежної України, яке друкує наукову літературу для школярів та студентської молоді на 10 мовах: українська, румунська, угорська, болгарська, польська, кримськотатарська, новогрецька, іврит, гагауська, російська. Видано безліч підручників для нацменшин: «Румунська мова», «Угорська мова», «Польська мова» - як предмет, а також як друга мова і звісно перекладні підручники («Біологія», «Хімія», «Географія»). Як наголосив діловий партнер видавництва Микола Ярмолюк, державна місія «Букреку» полягає в тому, щоб у 40-мільйонній Україні іншомовні спільноти отримали ту книжку, з якої починається Батьківщина.

Книги “Букреку”, як люди, вони завжди неповторні, впізнавані та особливі. Зокрема, коли видавництво створює чудові й оригінальні ювілейні видання, як до прикладу книгу «Лучафер» Міхая Емінеску, перекладену українською мовою Віталієм Колодієм.

Редакція видавництва закликає у цей день організовувати зустрічі з письменниками, творчі диспути, мовні конкурси, книжкові виставки, презентації чи тематичні уроки.

«Букрек» всіляко сприяє збереженню автентичності мов світу бо рідна мова для кожної людини є важливим елементом культурної свідомості. Вона накопичує традиції й досвід попередніх поколінь і дозволяє передати їх нащадкам. Мова — це історія народу, його світогляд, інтелектуальний та духовний результат кількатисячної еволюції кожного етносу.

Любіть свою рідну мову й розмовляйте нею!

З любов’ю, Букрек!

Вручення премії Колодія

У Чернівцях відбулася церемонія вручення
літературної премії імені Віталія Колодія

У середу, 19 лютого, у Чернівецькій обласній універсальній науковій бібліотеці ім. М. Івасюка відбулася церемонія вручення Міжнародної літературної премії імені Віталія Колодія. Її заснував видавничий дім “Букрек” та родина письменника у 2018 році.
Цьогоріч журі присудило премію Василю Місевичу за книгу «Шипинські овиди. Поезія ХХІ століття».
Василь Хрізонтович Місевич — український поет, член Національних спілок журналістів і письменників України. Лауреат літературно-мистецьких премій ім.Василя Симоненка, Сидора Воробкевича, Дмитра Загула.
Диплом лауреата та грошовий еквівалент премії у розмірі 10 тисяч гривень Василю Місевичу вручила директорка «Букреку» Дарина Максимець. Вітаючи лауреата і присутніх, вона наголосила на тому, що ця літературна премія має неабияку вагу і є абсолютно унікальною. Оксана Колодій, дочка письменника, кандидатка філологічних наук зауважила, що Віталій Колодій своєю творчістю задав високу творчу планку і тепер твори лауреатів мають бути саме такими. Поезія Василя Місевича відповідає цьому рівню. В свою чергу, Василь Джуран наголосив: «Василь Місевич – поет високого злету й високих орбіт!». Слова привітання висловив також Володимир Вознюк, підкресливши, що Місевич – справжній син свого народу й майстер своєї справи.
«Читаючи Ваші твори, ніби переживаєш свою власну історію. Слова торкаються душі і видно, що простими словами сказано так багато і глибоко. Це верх майстерності. Поетичної майстерності!» - додала директорка бібліотеки Наталія Філяк. Лунало ще безліч привітань і побажань на адресу поета. Родзинкою імпрези було виконання народним артистом України Іваном Дердою пісні на слова Василя Місевича.
Познайомитись із творчістю лауреата можна тут же в бібліотеці. До імпрези її працівники створили виставку близько 20 поетичних книжок Василя Місевича.




Міхай Емінеску "Лучафер"

Міхай Емінеску "ЛУЧАФЕР"

 

Побачило світ друге видання поеми славетного румунського лірика, прозаїка, публіциста, перекладача, фольклориста, громадського діяча Міхая Емінеску, перекладеної українською мовою Віталієм Колодієм.

Ця робота є взірцем генетичного перекладу, тобто такого, що передає і примат «текстуального механізму» (розмір, мелодику, мовні звороти), і великий комплекс змістових – соціальних, філософських та інтимних – реалій. Серед численних інтерпретацій поеми Міхая Емінеску у слов'янському мовному просторі переклад Віталія Колодія на сьогодні визнано найкращим.

Видання здійснено українською та румунською мовами і призначене для широкого кола читачів.

Mihai Eminescu. Luceafărul: poem / Traducere din limba română de Vitalii Kolodii ediţia а II-a. Cernăuţi: „Bukrek", 2020. 56 p.: il.

ISBN 978-617-7770-36-6

Міхай Емінеску. Лучафер: поема / перекл. з рум. В. Колодій; 2-ге вид. Чернівці: «Букрек», 2020. 56 с.: іл.

ISBN 978-617-7770-36-6

Спецпропозиції

Спеціальні пропозиції

 

Комплект творів Ольги Кобилянської (7 томів)

Спеціальна ціна 1000 грн


Комплект "Польська мова 5 клас (1-й рік навчання)" (підручник+робочий зошит)

Спеціальни ціна 150 грн

 

 

Комплект білінгвальних книг для дітей Юлії Косівчук ("Війна і маленька Віра" + "Мама, в якої зламалася пружинка" українською та англійською мовами)

Спеціальна ціна 220 грн

 

 

Комплект книг Валентина Ткача ("Імітація", "Суфлер", "Так говорив вуйко Дезьо")

Спеціальна ціна 270 грн

 

 

Комплект книг буковинських класиків ("Теодот Галіп. Твори"+"Костянтина Малицька. Чом, чом, земле моя...")

Спеціальна ціна 280 грн


 

 

Комплект нотних видань ("Володимир Івасюк. Інструментальні твори"+"Михайло Вербицький. Вибрані твори")

Спеціальна ціна 310 грн

 

 

Комплект книг Олександра Балабка із серії "Стежками українців у світі" ("Рай і пекло Коцюбинського", "Олександр Вертинський, нащадок Гоголя")

Спеціальна ціна 350 грн


"Стислий спосіб адвоката розповісти про себе"

"Стислий спосіб адвоката розповісти про себе"

Нещодавно у видавництві "Букрек" вийшла книга "Стислий спосіб адвоката розповісти про себе". Видання побачило світ за сприяння Національної асоціації адвокатів України, друкується за поданням Центру досліджень адвокатури і права при НААУ.
Альбом демонструє зразки рекламної продукції, а також процесуальні та приватні документи адвокатів з усіх регіонів сучасної України, починаючи від кінця ХІХ ст. до початку Другої світової війни.
Представлені у виданні договори, доручення клієнтів, заяви, ділове листування адвокатів говорять про стиль діловодства зазначеного періоду та суто професійні навички. Опубліковані промови адвокатів на судових засіданнях показують професійний рівень міжвоєнної адвокатури, а поетичні твори її окремих представників свідчать про їхню багатогранність і талант.
Окремими розділами представлені рекламні матерали помічників адвокатів та стажистів, які входили до адвокатської корпорації, а також реклама адвокатів на еміграції, зокрема в Канаді і США.
Для адвокатів, правників, істориків, краєзнавців, студентів і викладачів та усіх, хто цікавиться історією України й адвокатури.

Стислий спосіб розповісти про себе : альбом візитівок із архівних фондів України, а також реклами, розміщеної в українській пресі кінця ХІХ ст. — 30-х років ХХ ст. / упоряд. О. Івасюк, І. Василик ; передмова І. Василик ; післямова О. Івасюк. — Чернівці : «Букрек», 2019. — 264 с. (Серія «Ілюстрована історія адвокатури України»)
ISBN 978-617-7770-27-4


Феміністка й письменниця з Буковини

Феміністка й письменниця з Буковини: 20 фактів про Кобилянську

З нагоди 156-ї річниці від дня народження геніальної буковинської мисткині Ольги Кобилянської редакторка видавничого дому "Букрек" Інна Криворук (Inna Kryvoruk) та Читомо підготували 20 цікавих фактів про письменницю.

1. Народилася 1863 року у гірській Південній Буковині – у містечку Ґура-Ґумора (нині – Ґура-Ґуморулуй, Румунія).

Родина часто переїжджала. У 1869 – із Ґумори у Сучаву, аби діти мали змогу відвідувати школу. Ще через 6 років – у гірський Кимполунг (нині – Румунія). 1889 перебираються у Димку (сучасна Чернівецька область), у будинок бабусі Кобилянської, оскільки батька звільняють зі служби. А через два роки – у Чернівці, де Ольга житиме наступні майже 50 років.

2. Найяскравіші спогади із дитинства та юності в Ольги пов’язані саме з Кимполунгом.

Вона часто згадує в листуванні про тамтешню розкішну природу, їздить із Чернівців на вакації, часто запрошує туди Осипа Маковея, показує містечко Лесі Українці.

3. Батько, Юліан Кобилянський, галичанин, виходець зі шляхетського роду з Наддніпрянщини, був секретарем повітового суду.

Мати, Марія, походила із німецько-польського роду Вернерів – тих, що подарували світу німецького поета та драматурга Захарія Вернера. Вдома розмовляли українською, польською та німецькою мовами, володіли румунською та чеською.

4. Кобилянські вважали найважливішим — вивчити своїх п’ятьох синів.

Доньки ж, Ольга та Євгенія, отримали лише початкову освіту: чотири класи німецької школи у Кимполунзі. Брати стали досить відомими: Степан – живописцем, намалював, зокрема, портрет Ольги; Юліан – відомим філологом, автором кількох підручників.

5. Тодішня Буковина належала до складу Австро-Угорщини, тому Ольга Кобилянська у школі навчалася німецькою.

Українську вивчала вдома з вчителькою-українкою, водночас багато читала, обговорювала з нею літературу. Фактично рідна мова дається Ользі нелегко: вже в дорослому віці вона часто просить українських митців корегувати її твори.

6. Окрім літератури, Кобилянська виявляє інтерес до найрізноманітніших сфер діяльності.

Цікавиться музикою – грає на фортепіано, цитрі, дримбі, непогано малює, грає в театрі, навіть мріє стати професійною актрисою. Любить верхову їзду.

7. Перші твори Кобилянська написала у 14.

Це були вірші – німецькою мовою. У 17 пише перше оповідання – «Гортенза, або Нарис з життя одної дівчини» – теж німецькою.

8. Спілкуватись та наполегливо вивчати українську її спонукають подруги, з якими познайомилась юнкою.

Августа Кохановська, яка згодом ілюструватиме новели письменниці «Некультурна», «Природа», «Битва», «Під голим небом»; Софія Окуневська, перша українка на західноукраїнських землях, що здобула університетську освіту і стала лікаркою; Наталя Кобринська, письменниця, очільниця жіночого руху на Галичині. Згодом Августі Кобилянська присвятить «коротку фантазію» «Людина з народу», Кобринській – повість «Людина», Окуневська стане прообразом героїні «Доля чи воля».

9. Товаришки мали вплив не лише на творчість Кобилянської, а й на її приватне життя.

Кобринська знайомить Ольгу зі своїм двоюрідним братом Євгеном Озаркевичем, який стане першим невзаємним коханням дівчини. Якось Наталка тихцем їй сказала, що Ґеньо одружиться з Ольгою. Вона ще цілий рік після того чекала від хлопця пропозиції. Проте він вважав її лише розумною панянкою для бесід. Брат же Ольги, Юліан, займався із Софією Окуневською латиною і був у неї таємно закоханий.

10. Чоловіки остерігались Кобилянської через її європейське мислення, прогресивні та емансиповані погляди, хоч сама вона була дуже жіночною.

«Чому жоден чоловік не любить мене тривалий час? Чому я для всіх тільки “товаришка”?», – пише в одному із листів 1886 року.

11. Після знайомства із Кобринською, що вже активно займалася громадським життям, Ольга ще більш гостро проживає свої феміністичні погляди.

У 1894 вона стає однією з ініціаторок створення «Товариства руських жінок на Буковині», на одному із засідань виступає з доповіддю. Проте дуже скоро полишає організацію через москвофільські погляди. Одночасно допомагає Наталі видавати альманах «Наша доля»; стає головою таємного товариства «Кружок українських дівчат»; пише нариси, статті, виступає у журналі «Народ».

12. Влітку 1899 Кобилянська єдиний раз відвідує Київ.

Містом вона захоплена. «То фантазія – ніби українське і російське – одне і те ж. Навіть і в мові є величезна різниця», – написала вона у листі.

13. Свій письменницький шлях вона починає як німецькомовна авторка.

Перші її твори написані саме німецькою. Навіть свою «Царівну» Кобилянська почала писати німецькою – під назвою «Лореляй». Вона писала вірші, згодом – новели. Пізніше – повісті, сюжети для яких знаходила у життєвих ситуаціях, які проживала сама. Особливість творчості Кобилянської у тому, що кожен її великий твір умовно «обростав» малими прозовими жанрами: і тому, що мала прозова форма була популярна того часу, й аби попрактикуватися у розкритті характеру персонажа.

14. 1891 з її «Царівною» вперше знайомиться Леся Українка.

Твором вона захоплена, порівнює Кобилянську з Жорж Санд та називає «писателькою нової школи, неоромантичної». А 1899 пише до Ольги першого листа. Влітку того ж року Леся з мамою запрошують Кобилянську до себе в гості на Полтавщину. «Леся дуже приємна і говірлива», – згадує у листі до батьків. Весною 1901 Лариса Косач прибуває до Чернівців. Для Лесі то був важкий час: вона нещодавно поховала Сергія Мержинського, який помер від сухот. Леся хвора та нервова, Кобилянська наймає їй лікаря. Українка називає її дім «санаторієм на Новому Світі». Довіряє Ользі переписати написану за ніч біля вмираючого Сергія поему «Одержима». Згодом везе Лесю в Кимполунг, показує гори. Кобилянська і Косач стають товаришками на все життя, хоч бачились лише кілька разів.

15. Заміж Кобилянська так і не вийшла. Переживши кілька приступів важкої хвороби, часто їздила на курорти, аби покращити здоров’я.

В одному з німецьких санаторіїв почала писати новий твір, про який згадувала: «”Ніобу” я написала просто з причини, коли полюбила одного чужинця. Скажу вам щиру правду, що не наш навчив мене, що таке правдива, щира, чиста, свята любов, а чужий, німець. За границею пізнала я його». Проте більше не було жодних згадок про цього чоловіка. Факт відсутності офіційного чоловіка у житті Кобилянської змушує декого називати її нещасною коханкою, лесбіянкою, жінкою третього стану, а також самотньою матір’ю.

16. Від 1917 року Ольга опікується донькою свого брата Олександра Оленою-Галиною.

Вважає її прийомною дитиною. Сини Олени були близькими з Кобилянською і називали її бабусею. Сталося так, що діти Олени, Ігор та Олег, стали єдиними нащадками всієї родини Кобилянських: у Ольги, Євгенії, Степана і Володимира дітей не було. Максиміліан мав дітей і онуків, але вони всі померли. Юліан разом з родиною після Першої світової війни виїхав до Відня. У 1966 році його єдиний син помер. Нині правнуки Кобилянської проживають у Франції та Чернівцях.

17. У 35 її ім’я було вже добре відоме в Європі та Буковині, хоч вона й жила на краю Австро-Угорської імперії.

Її твори видавали та перекладали німецькою, чеською, польською, вона домоглася стипендії із Відня за свою літературну діяльність і часто їздила у тодішню столицю.

18. Дитяча мрія Ольги стати акторкою переросла у палку любов до театру, а згодом і до кіно.

За життя авторки було кілька спроб інсценувати її твори, а сама Кобилянська мріяла навіть екранізувати свою «В неділю рано зілля копала…» і подавала сценарій в одну з німецьких кіностудій, проте підтвердження не отримала. Вперше ж твір авторки з’явився саме на сцені театру – постановка «Землі» у 1847 році в Чернівцях. І лиш у 1954 вийшов фільм за цим же твором.

19. Ольга радила «завершувати кожен день книгою».

Казала, що у тривале ув’язнення взяла б із собою Євангеліє, Фауста Гете та Тараса Шевченка. Неабияк захоплювалася скандинавською літературою, зокрема творчістю Єнса Петера Якобсена: «…се один з найулюбленіших моїх авторів. Через нього я полюбила усю датську, норвезьку і шведську літературу».

20. У селі Димка розташований музей-садиба Ольги Кобилянської, а у Чернівцях – літературно-меморіальний музей.

Саме тут можна побачити щоденник Ольги, написаний німецькою мовою. Музеїв письменниці в Україні лише два.

Якщо ви вирішили ближче познайомитися з творчістю Ольги Кобилянської, то рекомендуємо звернути увагу на 10-ти томне видання її творів від чернівецького видавництва Букрек, яке вже не перший рік систематизує та компілює спадщину буковинської авторки у своїх книжках. Там ви знайдете все, що потрібно.

Джерело: https://www.chytomo.com/feministka-j-pysmennytsia-z-bukovyny-25-faktiv-pro-kobyliansku/?fbclid=IwAR0LzcdiCBoHS1GGhR0S1rorPWOAyMqphguex-vVxTet5Lqd9xmBXDXALvA

В саду олив і трепетного слова

 

В саду олив і трепетного слова


Так, саме в саду олив серед напрочуд особливого літнього вечора червень згуртував під незримою парасолькою творчості й натхнення усіх прихильників слова нашої Тамари! Українські гостини із присмаком португальських зітхань не просто зігріли єство, а надивовижу вдатно зцілили від буденності й нудьги, сірості й усілякої круговерті тих, хто добре пам’ятає та й не забував учительку української мови та літератури першої у місті школи, кореспондента-організатора Новодністровського радіомовлення, члена НСЖУ, котра редагувала газету Дністробуду «За высокие темпы», редактора місцевого інформаційного вісника Тамару Володимирівну Морошан (Лаврук) родом зі Сторожинеччини, яка уже тривалий час мешкає у Лісабоні, та все ж навіки зостається НАШОЮ.

Віднайшовши себе у Португалії, вона таки не зрадила ні поезії, ні журналістиці, працюючи в російсько-українсько-португальській газеті «Слово», кореспондентом Українського радіо у Португалії і ведучи українською мовою власну програму. Автор поетичних збірок «Чебреці землі», «Настроение», «Я прийшла у цей світ любити», навіть на відстані і всупереч кордонам творить своє слово в українських колективних виданнях «Енциклопедія сучасної літератури» (2016), альманахах «Галактика любові» (2017), «Серце Європи» (2017), видрукуваних у Хмельницькому.

Звичайно ж, новодністровська творча спільнота не змогла залишитись осторонь народження нового поетичного дитяти поетеси і не скористатися її традиційним візитом на рідну землю, тож мистецька зала Новодністровського історичного музею з ініціативи її директора Галини Разгонюк гостинно приймала шанувальників в обіймах таїни Тамариного слова, у той же час легкокрило перетворивши стрічання на насолоду в саду олив.
Саме так назвала авторка свою нову творчу душевну знахідку, майстерно і філігранно довершено відтворивши її у десяти розділах, котрі талановито і напрочуд чуттєво проілюструвала молода новодністровська художниця Валерія Наумова. А розкішний оливовий смак поезій Тамари Володимирівни високопрофесійно подарував на 140-ка сторінках Чернівецький видавничий дім «Букрек».

Зворушливо розпочавшись із сердечних обіймів і дарунків у багатобарвній феєрії квітів, принада оливового саду нашої землячки рясно загаптувала усі найдальші закутки наших душ, щедро напоївши єство живильною і почасти рятівною силою поетичної благодаті. А найперше, що викликало щирі оплески і навіть трепетне тамування подиху, змрежаного неприхованою сльозою, це привітання нам і Новодністровську — «Доброго дня, моє місто! Доброго літнього дня!» — із однойменного вірша.
«Поезії збірки ”В саду олив“ наскрізь пронизані світлом, добром, життєвою енергією українки з Португалії Тамари Лаврук (Морошан), — йдеться в анотації для усіх любителів щирого українського слова до книжечки, що ще так пахне друкарською фарбою. — Рядки її віршів линуть від серця. Тут і про кохання, і про історію, про рідну Україну та Господа, про дитинство та незмінні сімейні цінності». А далі поетеса сердечно дякує великому колу своїх рідних, близьких і друзів, завдяки кому поява чудового шепоту в саду олив стала можливою: «Дякую за щедрість! Глибока вода не каламутиться, добрі вчинки не забуваються!»
Про слова із самого серця у ста відтінках творчості повідали у передмовах до цього літературно-художнього видання творчі посестри і давні приятельки Тамари Володимирівни, журналісти Леонтина Топало та Галина Малахова, мудро і витончено, майстерно і душевно представивши авторку широкому колу читачів.
І полетіло поетичне мереживо до людей, ласкавлячись до кожної їхньої струни, бережно вмощуючись на невидимих долонях спраглих від буденності слухачів, квітчаючись заміряно ще й піснями у виконанні залюбленої у них Тамари. А підтримував свою землячку і дорогу приятельку, котра колись так вчасно підставила йому дружнє плече серед Португальської чужини, Броніслав Наумов, до речі, батько неординарної авторки усіх ілюстрацій до новонародженої збірочки. Зворушливі голоси цього творчого дуету у майстерних обіймах гітари зривали свого часу хвилю вдячних оплесків серед українців у Лісабоні, вражаючи укотре цього дня і новодністровську родину. Тож саме Боря, як ми його усі зазвичай називаємо, представив слухачам поетичну картину Тамари про країну, наповнену запахом кави, і прочитавши вірша «Португалія», й одразу запропонувавши увазі щойно народжену за одну натхненну ніч уже пісню на ці слова.
Багатогарнанно сколихнувши емоції присутніх і сполохавши забуті кимсь духовні барви, героїня цієї презентації-експромту почала дарувати колегам по перу та близьким по духу землякам таїну свого саду олив, водночас приймати у відповідь вдячне слово і нетлінні спогади. Зокрема поетичні присвяти та авторські збірки полинули від Галини Мельник, Інни Гончар, Олени Богуцької, Інни Руснак, а відома у місті журналістка та громадська діячка, а відтак — і кандидат у народні депутати Ольга Кучурка поділилась мудрою притчею про слід людини на землі. Сердечними були вітання Тамарі Морошан від брата Володимира Лаврука, давніх приятелів, колег і знайомих: авторки і ведучої презентації найпершої збірочки Валентини Курган, Самоїла Печкаря з Ізраїлю, Анатолія Шамбри, Івана Мотрина, Іван Трофімчука, Євгенії Нагірняк, Тараса Серевка і, звичайно ж, господині музею Галини Разгонюк, котра традиційно презентувала знаній землячці на згадку «Рецепт щастя» та буклет про музей.
А ще — усім товариством ми заспівали невмирущу «Гуцулку Ксенбю», а потім залюбки усміхалися на згадку численним фотомитям — аби це свято високості духу ще довго живило нас особливим українсько-португальським ароматом із Тамариного саду олив.
…Між тим — квитки на Лісабон уже придбано і незабаром розпочнеться іще один життєвий виток чогось нового і незвіданого, що неодмінно слухняно ляже на поки ще не відкриті сторінки її творчої скарбниці. До зустрічі, Тамаро Володимирівно, до нових стрічань, землячко!
Інна Гончар
Фото автора та Вадима Ревуцького

Повернення "Пустельника з Путни"

Повернення "Пустельника з Путни"


Повернення із повного забуття цієї збірки оповідань Осипа Маковея наново відкриває ще одні із належно не оцінених сторінок творчої діяльності видатного письменника, критика, редактора, видавця, педагога і громадського діяча, в­несок якого в культуру України загалом і Буковини зосібна незмірно великий. „Пустельник з Путни” – це збірка оповідань, написаних на основі історичних, церковних і фольклорних джерел.
У захоплюючій художній формі вони колоритно відтворюють окремі епізоди із славного минулого Буковини, що стали визначальними не лише для історичної долі краю, а й двох сусідніх держав – України та Румунії.

Появі збірки „Пустельник з Путни”, призначеної для читачів усіх вікових категорій, передували оприлюднення чотирьох оповідань у 5 – 8-му числах часопису „Народне богатство” за 1908 р. („Свято в Сучаві”, „Пустельник з Путни”, „Манолі”, „Як брат сестру продав туркам”). А вже роком пізніше вони разом з іще одним твором – „У Чернівцях на перевозі” – ви­йшли окремою книжкою під назвою „Пустельник з Путни і иньші оповіданя”. Як зазначалося на титульній сторінці, її виходу в світ сприяла „Українська Школа” в Чернівцях, а тиражування забезпечила друкарня товариства „Руска Рада” під зарядом Івана Захарка. Відтоді „Пустельник з Путни”, попри його ідейно-художню та історико-літературну вартість, у своїй первісній цілісності не перевидавався і не входив, за винятком окремих оповідань, до жодного з видань творів Осипа Маковея. Дотепер примірник першодруку зберігся лише в одній державній книгозбірні України – Науковій бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Збірка „Пустельник з Путни” – частина великого творчого задуму, суть якого і обставин, пов’язаних із його можливою реа­лізацією, Осип Маковей розкрив у „Автобіографії” 1924 р.:
„Я мав гадку списати таким способом цілу історію Буковини, мав до того зібраний матеріал і був би певно написав, якби не кляті буковинські відносини[1]. Тепер така історія в оповіданнях була би дуже придалася. Антін Крушельницький[2] зрозумів краще, ніж буковинці, мій намір, коли з тих нарисів вибрав дещо до своїх читанок”[3].

Певною мірою у контексті історії Буковини, виписаної у жанрах художньої прози, можна сприймати й інший твір Осипа Маковея – історичну повість „Ярошенко” (1905), яка стосується подій польсько-козацько-турецької війни 1621 р.
У ній зображено місто Серет як важливий торговельний центр, куди прибували купці зі Львова, Семигорода, Cучави, Ясс та інших міст, змальовано відомих історичних осіб: Петра Конашевича-Сагайдачного, Якова Бородавку, Яна Кароля Ходкевича, Петра Могилу. Однак на першому плані – члени звичайної української родини Ярошенків, які серед воєнного лихоліття шукали „броду в огні”, щоб зберегти свій український рід, зібратися воєдино і повернутися в отчий дім.

Звернення Осипа Маковея до історичного минулого зумовлювалося не лише важливістю його достовірного відтворення, а й тим, що в ньому він відшукував ключ до тлумачення своєї дійсності, перекидав своєрідний місток від старовини до сучасності, зіставляв давнє й сьогочасне. Це ж можна сказати і про твори письменника, побудовані на традиційному сюжетно-образному матеріалі інших генетичних груп, зокрема, міфологічних, біблійно-християнських, фольклорних тощо. Приміром, сюжет поеми „Терновий вінок” (1900) розгортається на основі євангельської оповіді про суд над Ісусом. Її центральний персонаж прокуратор Понтій Пілат – вершитель долі Христа – поводиться як бундючний завойовник і нав’язливий політик, який не може і не хоче пізнати культурних цінностей тубільного народу. Водночас він розуміє, що класичний світ Римської імперії опинився на межі загибелі під тиском нових політичних та ідеологічних чинників, однак все ж мріє перебудувати Єрусалим на кшталт своєї столиці, при цьому незмінно керуючись принципом неймовірно жорстокого повелителя: „Не заведеш ладу без кар”. Власне, це й стало причиною розп’яття Месії, хоч він, за авторською характеристикою, „любив усіх, як рідних”, прагнув, щоби пригноблені стали вільними людьми.

Отже, від сивого минулого до сучасної Осипові Маковеєві дійсності – такий основний рух роздумів, ідей і переживань, що постають у збірці „Пустельник з Путни”. При цьому письменник, спираючись на достовірні джерела, наповнює свої оповіді історичними подробицями, цікавими фактами, предметно-побутовими деталями, що загалом допомагає повніше й достовірніше відтворити картини з життя давніх Чернівців, Сучави, Путни і в цілому Буковинського краю.

Серед персонажів збірки – на першому місці історичні особи: святий великомученик Іван Новий (Сучавський), преподобний Данило Пустельник, молдовські господарі Александр Добрий і Штефан Великий, релігійний діяч і письменник Григорій Цамблак. Відповідно до хронології першим серед них згадується Александр Добрий, авторська характеристика якого підкреслено чітка: мудрий державний політик, винятково відданий Святій Церкві, скромний у побуті і справедливий у ставленні до своїх підданих. Саме він, ревний поборник православної віри, за підказкою Григорія Цамблака домігся перевезення мощів Святого Івана Нового з Білгорода до Сучави. Важливість цієї історичної події Осип Маковей означив символічним описом нового дня, що зароджувався над містом: „Над Сучавою стояла ще тиха літня ніч, лише місяць поблід уже і ховався у далекім лісі, мов западався у безодню. Деркачі відзивалися ще над рікою і над потоком, що плив унизу попід замком. На зорю ще й не займалося. […] Сей день, що наставав, мав бути найславнішим днем 1402-го року для Сучави”.

В оповідання про Івана Нового органічно вписується ще одна історія – розповідь про Григорія Цамблака, який присутній у творі як оповідач житія святого. Автор поважно, не без гордощів називає його першим церковним письменником Буковини, учителем Молдови, нагадує про його місію митрополита в Києві, а відтак повідомляє і про упокій преподобного в Нямицькому монастирі, де спочиває і виходець з України – старець Паїсій Величковський.

З Александром Добрим пов’язане також оповідання „У Чернівцях на перевозі”. У ньому інтригуючий пригодницький сюжет будується на основі першої писемної згадки про місто над Прутом у грамоті молдовського господаря, виданій львівським купцям 8 жовтня 1408 р. Проте у підтексті твору домінує  тема глибини українських культурно-історичних традицій та їх поступового занепаду під впливом різних політичних подій. Зокрема, як і в оповіданні „Свято в Сучаві”, тут ідеться про комунікативну роль української мови в давньому міжнародному просторі, її функціонування в діловодстві сусідньої держави і побуті простолюду. Грамота Александра Доброго, як наголошує автор, писана в Сучаві, а значить, „колись там нашу (тобто українську. – В. А.) мову поважали і знали”. Але тепер, із сумом констатує він, „розмовитися трудно по-нашому – відчужилося цілком місто від нас”. Ще більше непокоїв письменника стан української мови в Чернівцях по п’ятсотріччю грамоти Александра Доброго: „…Тепер у тім місті горою інша мова, не наша, а ми тут якби в комірнім. Не по правді воно діється”. Тому він ратує за відновлення історичної справедливості й усі надії покладає на своїх сучасників та нові покоління українців.

Поступово плин історичних подій, відтворених Осипом Маковеєм, зупиняється в епосі Штефана Великого, особливості якої передано в трьох наступних оповіданнях збірки. У них молдовський господар, як і його дід Александр Добрий, постає дбайливим державником і пристрасним прихильником православ’я. Одна з найбільших його заслуг – заснування монастиря Успіння Пресвятої Богородиці в Путні, про що йдеться в оповіданні „Пустельник з Путни”. У його центрі – зустріч монаха-самітника Данила Пустельника та Штефана Великого, внаслідок якої і виник задум спорудження чернечої обителі, тепер відомої в усьому православному світі.

При зображенні історичних подій з часів Штефана Великого Осип Маковей щедро послуговується не лише історичними, а й фольклорними джерелами. Оповідання „Як брат сестру туркам продав” і „Манолі” написані за мотивами народних балад, широко розповсюджених у фольклорі різних народів. Обом творам властивий гострий, напружений сюжет із трагічним фіналом. У першому з них заради коштовного подарунка брат наміряється продати в рабство рідну сестру. Однак дівчина, боронячи свою гідність, накладає на себе руки. Другий твір побудований за мотивами румунської народної балади, багатої на численні варіанти. За велінням Штефана Великого зодчий Манолі повинен збудувати монастир на славу Божу, а воєводі – на вічний спочинок. Щоб вчасно виконати наказ, він приносить у жертву власну дружину, але й сам при цьому гине.

У боротьбі людських пристрастей і злетах людського духу твориться світова історія. Та завжди на її шляху залишається те світле, життєствердне, що вселяє надію на подальший поступ. Може, саме про це думав Осип Маковей, пишучи про румунські святині, що постали на теренах Південної Буковини: „Красні то будови, варто побачити. Такі старі церкви, як у Сучаві, Радівцях, Воронці, Путні, Гуморі, Ватрі-Молдавиці, Сучавиці, Драгомирні, Солці, Старих Іцканах, гідні того, аби й поїхати до них та подивитися. То з книжок не можна за тиждень стілько навчитися, скілько пізнається старих часів, як подивитися годину на одну таку давню церкву”. Прислухаймося й ми до вражень письменника і за його порадою помандруймо до відомих на весь світ християнських святинь, щоб помилуватися їх елегантним архітектурним стилем, красою довколишньої природи і воздати хвалу вишній силі, що сподобила наших предків на величні діла в ім’я Господнє і на славу Буковини.

Даючи „Пустельнику з Путни” друге життя, сподіваємося, що воно буде щасливішим і тривалішим, ніж попереднє. Та найважливіше те, що по стодесятилітній паузі книжка Осипа Маковея знову приходить до масового читача, щоб спонукати його до уважнішого осмислення світської і церковної минувшини Буковини, глибшого пізнання історичних пам’яток краю і культурних традицій його багатонаціонального люду. Упевнені, що вона вірно слугуватиме теперішнім і прийдешнім поколінням за взірець жертовного служіння духовним цінностям, високим ідеалам краси і людської гідності.

Володимир Антофійчук


[1] Очевидно, Осип Маковей мав на увазі напружені стосунки, які склалися між ним і буковинськими москвофілами та деякими представниками місцевої української інтелігенції, які демонстрували цілковите пристосовництво до тодішніх політичних реалій і в гонитві за посадами та чинами в усьому потурали австрійським урядовцям, не виявляючи жодної ініціативи у відстоюванні національних прав буковинських українців.

[2] Антін Крушельницький (1878 – 1937) – український письменник, педагог і політик, автор восьми читанок для учнів різних вікових категорій. До однієї з них – “Шостої читанки для шостого року науки в єдиній школі” (Київ – Відень – Львів, 1922) – було включено оповідання Осипа Маковея “Пустельник з Путни”.

[3] Архів Осипа Маковея // Відділ рукописів Інституту літератури ім. Т. Шевченка. – Ф. 59. – № 2726. – С. 29.

P.S. Нове видання книги "Пустельник з Путни" побачило світ у видавничому домі "БУКРЕК". У збірці оповідань Осипа Маковея  на основі історичних, церковних і фольклорних джерел колоритно відтворено події з минувшини Буковини часів молдовських господарів Александра Доброгота, Штефана Великого. Після стодесятилітньої паузи книжка вдруге приходить до широкого кола читачів.

Маковей Осип. Пустельник з Путни й інші оповідання / Осип Маковей ; упорядкув., приміт., вступ. стаття В. Антофійчука. - Чернівці : Букрек, 2019. - 56 с. : іл.

ISBN 978-617-7663-60-6