ЛАУРЕАТ НОБЕЛІВСЬКОЇ ПРЕМІЇ З КИТАЮ ВІДКРИВАЄ СВІТУ МУЖНЮ ВОЛИНЯНКУ

Поетеса з Нововолинська Світлана Костюк(на фото) не так давно здобула престижну поетичну нагороду в Неаполі, а нині вже отримала пропозиції від міжнародних організацій про подання її кандидатури на здобуття Нобелівської премії з літератури у 2016 році. 
«Світлана дуже скромна і чесна людина», — так сказав про неї китайський письменник, лауреат Нобелівської премії 2012 року Мо Янь, який вирішив, що ім'я Світлани Костюк має бути якнайширше відоме у світі. Сьогодні пропонуємо нашим читачам інтерв’ю, яке взяв у нашої знаної землячки китайський літератор Мо ЯНЬ, лауреат Нобелівської премії 2012 року


— У вашій країні триває війна. Як поет сприймає цю трагедію?
— Хіба міг хтось передбачити, що таке станеться? Адже розпочалося все задовго до Майдану, до першого кровопролиття, до російської агресії на Сході України… Розпочалося з небажання можновладців бачити мовну, інформаційну, територіальну, ментальну проблеми… З небажання творити державницьку політику, спрямовану на відродження всього українського, на деолігархізацію влади... Майдан був соціальним вибухом. І хто б там що не казав про організацію його зовнішніми силами, зацікавленими структурами, але кістяк протесту складали патріоти-романтики, які хотіли мирним протистоянням домогтися зміни системи влади… То вже інше питання, що лідери втратили момент, коли можна було очолити Майдан, узяти відповідальність за результати протистояння… Не було яскравого (одного!) лідера… Я бачила це на власні очі, буваючи на Майдані у Києві щонайменше двічі на місяць. Ніхто не хотів визнавати власних помилок. Чути один одного. Розуміти. Ми дали поживу агресору для інформаційних атак, дозволили порушити територіальну цілісність. Прості громадяни з жахом довідалися, наскільки вони не захищені перед небезпекою, адже військову техніку було розміщено задовго до цього, кордони легкодоступні, вище командування підбиралося чужими службами… Президент сусідньої держави повів себе нахабно і виклично. Європа не спішила втручатися і виконувати домовленості. Виникла загроза для України стати плацдармом для нової світової війни… Ми втрачаємо можливість бути самодостатньою державою, з якою рахуватимуться і Захід, і Схід… Тому ця війна — глибока і болюча рана.
— Що ви могли б сказати про нинішню політику Президента України Петра Порошенка?
— Президент був обраний народом у важкий і відповідальний час, у першому турі з авансом довіри. Звичайно, є і помилки, і успіхи. Народна мудрість каже, що не годиться виносити сміття з власної хати… Мені як патріоту болить кожна така помилка, тому смакувати ними не буду… Хочеться, аби його команда працювала злагоджено, впроваджуючи ефективну кадрову політику, здійснюючи життєво необхідні реформи, дбаючи про кожного громадянина, чуючи голос простого народу.
— Як ви ставитеся до заборони Комуністичної партії в Україні?
— Ви зрозумійте: Компартія Китаю і компартія України – це дві діаметрально протилежні політичні сили… Ваша Компартія вивела країну в число найрозвиненіших, українська ж зрослася з олігархічним кланом, заперечуючи свою первісну ідею, намагалася відтягнути країну в неіснуюче минуле. Очільник партії Петро Симоненко став справжнім перевертнем, працював на олігархів, ворогів народу. Є докази причетності КП України до підтримки російської агресії на Сході, фінансування терористів. Заборони, звичайно, не вирішують основних проблем у демократичному суспільстві, але партія під керівництвом Симоненка справді дискредитувала себе, а також ідею, якій мала б служити.

«ДУША НАШОЇ ПОЕЗІЇ НЕПІДРОБНА»
— Наскільки влада підтримує культуру і літературу, зокрема книговидання?
— Нашій літературі ще належить стати українською, вільною від постсовєтських догм, стереотипів, героїзації образів, повторення сюжетів, тупцювання коридорами минулого… Тому так нерозривно переплелися й уживаються література масова і постмодернізму, література «факту» і глибоко психологічна… Українська література потребує серйозної державної підтримки, адже ще й досі маємо засилля російської книги на полицях магазинів. Сучасні письменники недостатньо знані у світі через брак перекладів, відсутність яких – питання значною мірою матеріальне. Та що там говорити, коли багато імен стали відомими лише після виходу у світ книжок, виданих за гроші самих поетів чи письменників. До слова, маю 7 збірок, виданих власним коштом із незначним залученням спонсорської підтримки. Книга для дітей «Мереживо чудес», яку проілюстрував мій чоловік, перекладена польською мовою, вже два роки шукає дорогу до наймолодших читачів. Є, звичайно, деякі державні програми, окремі конкурси і проекти, але це такий мізер…
Стосовно поезії ситуація ще плачевніша. Поети видаються малими тиражами. Багато талановитих авторів не відомі широкій аудиторії. Шанси бути знаними мають хіба добре пропіарені чи кимось профінансовані письменники. Хоч українська поезія має щось таке, чого немає у країнах Заходу, наприклад… Це – непідробні емоції, душа, якесь магічне звучання… У ній є те, чого потребує сучасний прагматичний світ, чого шукає людина, загублена в часі і просторі, що стала жертвою цивілізації і глобалізації… Людина, яка хоче віднайти СЕБЕ.
— Чи може українська література здобути Нобелівську премію сьогодні? Хто міг би бути її вартим: Ігор Павлюк, Оксана Забужко, Ліна Костенко, Василь Голобородько (поданий від України офіційно)?
— Українська поезія варта бути знаною і поцінованою у світі. Саме хтось із поетів, на мою думку, міг би стати нобелівським лауреатом від України, адже у нас є багато цікавих, талановитих, неординарних авторів. Безперечно, ті, кого ви назвали, мають великі творчі надбання, можуть конкурувати зі світовими літературними авторитетами… Ліна Костенко є яскравим представником (навіть символом) цілої плеяди шістдесятників… Ігор Павлюк – особливий співець невичерпного і магічного поліського «космосу»… Оксана Забужко, окрім літературної творчості, є активним громадським і навіть політичним діячем… Василь Голобородько – україномовний автор-патріот зі Сходу країни. У кого більші шанси? Очевидно, в того, хто матиме державну підтримку, фінансування перекладів і світових проектів, можливість бути почутим і оціненим… Кому не ставитимуть палок у колеса. Особисто я буду дуже рада і щиро привітаю, якщо хтось з українців отримає цю престижну премію. Але це має бути особистість, внутрішній світ якої перебуває у гармонії з написаним… Бо ж можна писати правильні речі, а життям і вчинками свідчити протилежне. Вважаю, що від України можуть подаватися кілька кандидатур. Когось підтримає держава як єдиного кандидата (це нам завжди важко було зробити), когось висунуть міжнародні інституції чи нобелівські лауреати, наприклад. На те й існує авторитетний Нобелівський комітет, аби з-поміж багатьох претендентів оцінити і вибрати найдостойнішого.

«КОЛИ ПИСАЛА КНИГУ, ВІДЧУВАЛА, ЩО СПАЛЮЮ СЕБЕ ЗСЕРЕДИНИ. ЗАКІНЧИЛА І ДІЗНАЛАСЯ ПРО СВІЙ ДІАГНОЗ: РАК ЛЕГЕНІ»
— Розкажіть про свою нову книгу «Траєкторія самоспалення». Як вона була написана? Хто допомагав у цьому проекті?
— Книгу «Траєкторія самоспалення. Щоденникові записи у віршах» я писала її від листопада 2013 року по лютий 2014. Це мій особистий Майдан, творчі візії, які пройшли крізь душу, спалюючи її проблемами суспільними, спільними, особистими… Ця книга виявилася пророчою, навіть фатальною і для долі країни, і для моєї особистої долі. Коли працювала над нею, було відчуття, що спалюю себе зсередини неможливістю змінити те, що відчуваю… Власне, коли книга була майже готова, я дізналася про свій діагноз – рак лівої легені. Я таки горіла зсередини! Горіла у полум’ї нової безглуздої війни і моя країна… Боляче було усім. Тому назви міняти не хотіла, хоч мене просили про це. Натомість розпочала роботу над новою книгою – «Зцілення любов’ю», в якій хочу донести до людства розуміння того, що не жорстокість і насильство, не війни і світовий розподіл впливів і територій, а саме любов врятує світ від загибелі. До слова, саме поезія «Любов, лише любов врятує світ» (нею завершується збірка «Траєкторія самоспалення. Щоденникові записи у віршах» і буде розпочинатися нова книга «Зцілення любов’ю») перемогла цьогоріч у Міжнародному літературному конкурсі «Між словом і вічністю» в Італії. Отже, посил до Європи і світу про ЛЮБОВ як шанс для спільного порятунку був почутий. Передмову до книги написав блискучий український літературознавець Дмитро Дроздовський – людина, яка вміє відчувати і розуміти, патріот усього українського, відвертий і глибокий…
— У чому для вас полягає щастя?
— Бути щасливою – це бути закоханою… Любити! Любити землю, на якій живеш, запахи і звуки, квіточку й метелика, вранішню зірку і туман над річкою… Любити людей, друзів, родину, країну, кохану людину… Любити життя у всіх його проявах. Любити кожну мить, відведену тобі долею для того, щоб нести світло і тепло. Любити працю, бути окриленою і натхненною. Опоетизовувати будні. Бути кимось значимим для когось. Бути собою.
— Що значить бути успішним поетом?
— А про це не варто думати… Просто писати так, щоб кожне слово проходило крізь душу… Щоб написане зцілювало серця тих, кому важко… Не вважати себе генієм і не ганятися за славою. Не служити славі, а служити поезії. Писати так, як відчуваєш… Не фальшивити. Бути справжнім у творчості. Не намагатися подобатися усім. І тоді успіх відшукає тебе неодмінно. Адже поет – посланець від якихось вищих невидимих сил. Поезія – це музика душі і магія космосу, це невидимий смичок, який торкає найпотаємніші стуни… Головне – відчути і почути, вловити і відпустити… на волю. Бути успішним – це бути вільним. Бути вільним – бути щасливим. Летіти!