sl1 sl2 sl3

Мультимедійний проект до 200-річчя від дня народження Михайла Вербицького

Серед видатних діячів мистецтва України постать Михайла Вербицького займає особливе місце. З одного боку, його ім’я відоме кожному, хто шанує
Україну та її національні символи, адже Михайло Вербицький є автором музики звукового коду нашої країни – Державного гімну. З іншого – для переважної більшості українців творчість Вербицького обмежується тільки цим твором, а його багата і дуже цікава музична спадщина відома хіба що музикознавцям та палким шанувальникам. Більшість творів митця видавали дуже давно або ніколи не публікували, а деякі вже неможливо відновити.
Нещодавно у видавництві «Букрек» на замовлення Державного комітету телебачення і радіомовлення України вийшло найповніше видання творів видатного митця «Михайло Вербицький. Вибрані твори». Упорядкування здійснили Йосип Созанський та Оксана Івасюк. Сподіваємося, що перше видання симфонічних і вокально-симфонічних творів отця Михайла Вербицького стане тим поштовхом, імпульсом, який, викликаючи зударення мільйонів сердець, що вільними вустами промовляють «Ще не вмерла...», понесе на широкі простори України, виправляючи порушену духовну «генетичну формулу», виповнюючи звуковий простір не лише нескутим живим співаним словом, але й оркестральною величністю симфонічного звучання – усправедливлену дорогоцінну частку незмірної музичної
маєтності нашого народу.
Електронну версію книги можна знайти на сайті видавництва «Букрек».

Вербицький М.М. Вибрані твори : мультимедійний проект до 200-річчя від дня народження / упорядкув. Й.Й. Созанського, О.М. Івасюк; передм. Л.Й. Назар-Шевчук. – Чернівці : Букрек, 2015. – 480 с. : іл.
ISBN 978-966-399-689-9


Перші підсумки Франкфуртської книжкої виставки

*Не боятися інтернет-технологій, а використовувати їх на благо книги

*Наша література протоптала доріжку, а потрібна магістраль

*Ринок  української книжки за кордоном буде

Для української делегації всі дні виставки були надзвичайно насичені подіями. Представники «Букреку» відвідали Франктфурт вперше, запланованих зустрічей було небагато, але була змога вибрати найкращі презентації з інноваційних книжкових технологій та ознайомити з ними, бо такою була мета поїздки.

Тепер ми знаємо, що замість волань «електронні книжки і підручники крадуть». Можна застосовувати більш ефективні і лояльні методи захисту від піратства. Світ їх уже має, то ж і Україні негоже відставати.     Успішне поєднання інноваційних технологій із паперовою книжкою можливе. Скажімо, в однієї з іспанських компаній можна запозичити досвід і пристосувати його до українських реалій так званих книг-близнюків . На книгу ставиться код, який можна зчитати телефоном чи планшетом і завантажити  книгу для читання,  коли ти не вдома. А вдома насолоджуєшся рідною своєю паперовою книжкою. Хочеш передати електронну версію другу – можеш, але тоді в тебе читати на комп’ютері чи в телефоні немає змоги. Електронний клон-близнюк існує лише в одному екземплярі.   Ось такий делікатний захист  від піратства. Вдалося дізнатися багато нового про електронні он-лайн підручники не лише для вищої, а й для середньої школи.

Вдалося побувати на презентації, де свої німецькомовні книги представляли Марія Матіос та Андрій Курков. Інтерес до наших письменників у світі чималий і цим би мали скористатися українські видавнці. «Видавництво Старого Лева», «Основи», «Видавництво Аннети Антоненко», «Нора-друк» та інші колеги активно працюють на зарубіжних теренах. Треба й всім решта просуватися активніше.  Може інститут книги, який виникне, в цьому допоможе. Адже українська книга за кордоном – це не лише імідж держави, а й бізнес. Проте, як пояснив мені директор підприємства «Книжник», який працює у Франкфурті, українського ринку книги, зокрема, в Німеччині не існує. Хоча українські книги на його стенді я бачила поруч з книгами російських видавництв. Але це скоріш за все благодійність з боку підприємця, який добре ставиться до України. Сказав, що не може співпрацювати з кожним видавництвом окремо. Мав би стосунки з «Книжковою біржею», якби вона мала повний асортимент українських книг. Отже, шанси для магістральної дороги української книжки у світ є. Не упустімо їх! Закликаємо до цього себе і колег.


Давня дружба не старіє

На фото: Дарина Максимець, директор «Букреку» з відомою в Європі письменницею, народним депутатом України і завжди  буковинкою Марією Матіос.

 

Приємні перемовини з автором румунських бестселерів

На фото: з Даніелем Банелеску, автором з сусідньої Румунії, який скоро прийде до українського читача.

 

Українське консульство, представники діаспори активно підтримали видавців.

На фото: Дарина Максимець з українцями Франкфурта.


Форум видавців 2015

Дата

Час

Тип події

Назва

Місце

Промовці

10.09

11:00-11:45

презентація книги

Презентація підручника «Давньогрецька мова» авторів Р.Оліщук та І.Макар

Букрек, м. Чернівці

ЛНУ ім. І. Франка → Факультет іноземних мов (Львів, Львівська область, 79000)

Роксоляна Оліщук

Інеса Макар

10.09

12:00-12:45

 

Презентація серії «Третє тисячоліття: українська поезія». Книга Григорія Тименка «На вулиці мертвого сонця»

Букрек, м. Чернівці

ЛНУ ім. І. Франка → Філологічний факультет (м. Львів, вул. Університетська, 1)

Катерина Ющенко

Василь Герасим’юк

Оксана Івасюк

Тарас Салига

Мирослав Лазарук

Дарина Туз-Максимець

Марина Антонова

Олена Дзюба

10.09

14:00-14:45

презентація книги

До 70-річчя депортації українців з Польщі.

Презентація трьох томів унікальної книги Ю.Макара, М.Горного, В.Макара «Від депортації до депортації»

Букрек, м. Чернівці

 

ЛНУ ім. І. Франка Головний корпус → Дзеркальна зала (вул. Університетська, 1)

Ярослав Грицак

Максимець Д. С.

Володимир В’ятрович

Ю. Макар

Олексій Сухий

Мирослав Романюк

10.09

14:00-14:45

лекція

 

«Війна і мистецтво»: мілітаризація мистецтва та участь митців у фронтових баталіях на прикладі учасників арт-процесу Італійського футуризму.

Букрек, м. Чернівці

Антикафе «CoMMuna» (вул. Галицька, 1, 2 поверх)

Дмитро Савченко

10.09

16:00-16:45

презентація книги

«Із забуття в безсмертя» Презентація книги «Теодот Галіп. Твори»

Букрек, м. Чернівці

 

Палац мистецтв (вул. Коперника, 17) (227)

Оксана Івасюк

Дарина Туз-Максимець

Валентина Бузинська

 

 

 

 

 

 

 

11.09

13:00-13:45

презентація книги

Презентація книги Світлани Костюк «Траєкторія самоспалення. Щоденникові записи у віршах»

Букрек, м. Чернівці

 

Українська академія друкарства (вул. Підвальна, 17)

Дарина Туз-Максимець

Ярослав Чорногуз

Дмитро Дроздовський

Алла Лісова

Світлана Мирвода

11.09

13:00-13:45

презентація

Презентація коміксу "Українські супергерої"

Букрек, м. Чернівці

 

Дзиґа (вул. Вірменська, 35)

11.09

11:00-11:45

дискусія

«Знаєш, солдате, ти мусиш вистояти…»

Букрек, м. Чернівці

 

ЛНУ ім. І. Франка → Філологічний факультет (м. Львів, вул. Університетська, 1)

Леся Воронюк

11.09

15:00-15:45

презентація книги

Презентація роману Оксани Драчковської «Зілля»

Букрек, м. Чернівці

 

Палац мистецтв (вул. Коперника, 17) (227)

Олександр Балабко

Оксана Драчковська

Оксана Драчковська

11.09

16:00-16:45

автограф-сесія

Автограф-сесія Олександра Балабка

Букрек, м. Чернівці

 

Палац мистецтв (вул. Коперника, 17) (227)

Олександр Балабко

11.09

17:00-17:45

презентація книги

Презентація історичного роману Любові Базюк «Дороги життя»

Букрек, м. Чернівці

 

Палац мистецтв (вул. Коперника, 17) (227)

12.09

12:00-12:45

презентація книги

Презентація дитячої книги Тетяни Винник «Відлуння нашої хати»

Букрек, м. Чернівці

 

Палац мистецтв (вул. Коперника, 17) (227)

Тетяна Винник

Євгенія Коляджин

12.09

16:00-16:45

автограф-сесія

Автограф-сесія  Андрія Волошина

Букрек, м. Чернівці

 

Палац мистецтв (вул. Коперника, 17) (227)

Андрій Волошин

12.09

16:00-16:45

презентаціядискусія

Дискусія-презентація книжки новел Людмили Таран «Прозорі жінки»

Букрек, м. Чернівці

Порохова вежа (вул. Підвальна, 4)

Євгенія Кононенко

Людмила Таран

Перші новини із Франкфурта

Книжкова виставка у Франкфурті вражаюче грандіозно-футуристична. Вона вселяє впевненість  у тому, що книга не вмре ніколи.

Вражає стенд Індонезії, почесного гостя виставки, самобутністю і проривом  у технологіях.

Технічному директору «Букреку» є про що поговорити з Джупом Хейранісом із нідерландської компанії. Особливо про підручники, які говорять людським голосом.


Дарина Максимець: Спершу хочемо подивитися світові досягнення у виданні книг, а потім уже себе показати. Найбільше цікавить поєднання інноваційних технологій із паперовою книжкою. Хочемо запозичити досвід так званих книг-близнюків в іспанської компанії. На книгу ставиться код, який можна зчитати телефоном чи планшетом і завантажити  книгу для читання,  коли ти не вдома. А вдома насолоджуєшся рідною своєю паперовою книжкою. Хочеш передати електронну версію другу – можеш, але тоді в тебе читати на комп’ютері чи в телефоні немає змоги. Електронний клон-близнюк існує лише в одному екземплярі.  Ось такий делікатний захист  від піратства.


Зілля

Роман Оксани Драчковської «Зілля» приємно потішить шанувальників вишуканого і, водночас, легкого, динамічного письма, в якому прочитуються елементи кінематографічного стилю, зокрема арт-гаусу.
Хто головний персонаж роману? Очевидно, що цей вибір залишається за читачем. Усі особисті історії, показані авторкою, рівноцінні і взаємопов’язані. Та у центрі – жіноча доля і боротьба за просте жіноче щастя, навіть виборювання його як привілею. Розумінню мотиваційно-вчинкових площин роману сприяє його виразна інтертекстуальніть.
Різні варіанти жіночих доль непомітно і органічно вростають в оповідь, захоплюючи читача у простір смислової реальності. А розв’язка приводить до висновку, що жінка – це результат інтенсивних внутрішніх перетворень, подібних до тих, що відбуваються в лялечці. Хто вийде із лялечки – завжди загадка. Ким стане принцеса, пройшовши ініціацію, – Гліндою чи Ельфабою?...

Презентація книги відбудеться 11 вересня на Форумі видавців у Львові. Запрошуємо всіх шанувальників сучасної літератури відвідати захід.

Драчковська О. Зілля : роман / О. Драчковська. – Чернівці : Букрек, 2015. – 200 с.
ISBN 978-966-399-684-4

Підсумки 22 Форуму видавців у Львові

Презентації, зустрічі, розмови, магія поезії, книги, події, люди, неповторні враження – усе це було на цьогорічному Форумі видавців у Львові... Цих декілька днів – це надто мало, щоб встигнути відвідати всі заходи та побачити всі новинки. Видавництво «Букрек» провело багато цікавих зустрічей та презентацій.

Вже вшосте ми разом з Міжнародним благодійним Фондом «Україна 3000»  представили  у Львові нову книгу серії «Третє тисячоліття: українська поезія». В ній виходили книги лауреатів Шевченківської премії Василя Герасим'юка, Анатолія Кичинського, Ігоря Римарука, чернівецької поетеси Інги Кейван. Цього разу вперше до читача приходить творча спадщина шістдесятника Григорія Тименка, яка існувала лише в примірниках самвидаву та рукописах.

Презентація книги відбулася на філологічному факультеті Львівського національного університету ім. Івана Франка. Науковцям та студентам представили новинку. А всі книги серії директор видавничого дому "Букрек" Дарина Максимець подарувала для наукових досліджень у бібліотечку кафедри української літератури.

Олександр Максимчук, представник фонду "Україна 3000", зауважив, що культура обов’язково переможе війну.

Автор ідеї серії "Третє тисячоліття: українська поезія" Мирослав Лазарук був на Форумі нагороджений премією і дипломом від компанії "Обнова Єврошоп".

Надзвичайна радість для авторів і видавництва «Букрек» – завершення потужної багатолітньої праці «Від депортації до депортації». Професор Юрій Іванович Макар був справжнім іменником.  Гості ще довго спілкувалися з автором за межами презентаційної зали, а він, у свою чергу, подарував деяким з них третій том книги. Треба подякувати історичному факультету Львівського національного університету імені Івана Франка. Ось де по справжньому вміють радіти успіхам колег, навіть з іншого міста!

У тріумф видавництва «Букрек» і авторів Роксоляни Оліщук
та Іннеси Макар перетворилась презентація підручника «Давньогрецька мова». Вона відбулася на факультеті іноземних мов Львівського національного університету ім. Івана Франка. Добрі слова звучали на адресу дизайнера видавництва "Букрек" Ігоря Стусика, який зумів не лише художньо підкреслити структуру навчального і довідкового текстів, а й проілюструвати їх так, що підручник перетворився у захоплюючу книгу.

Цікавою та пізнавальною була презентація серії коміксів «Українські супергерої», другий випуск якої видавництво «Букрек» випустило нещодавно. «Невидимий острів» одразу знайшов своїх шанувальників, а автор Леся Воронюк та художниця Софія Розуменко залюбки поспілкувалися з гостями і поділилися планами на майбутнє.


Життя і доля

Нова, четверта книжка тележурналістки Жанни Одинської – члена Національної спілки журналістів, лауреата Міжнародної літературно-мистецької премії ім. О.Кобилянської, переможниці конкурсу ім. А.Масловського «Кращі публікації газети «Буковина» за 2014 рік». «Життя і доля» (частина І) – роздуми автора разом зі своїми співрозмовниками – найяскравішими особистостями, яким є що сказати про себе і про наше сьогодення. Це сповідь, портрети людей, які намагаються щиро виповісти душу через поставлені запитання. Це спільні роздуми автора і героїв книжки над життям і його змістом, про наболіле, про зло і добро, яке врешті-решт має обов’язково перемогти. Автор привертає увагу читача до проблем моралі, духовності, культури, людських стосунків і вчинків у наш непростий, буремний і такий непередбачуваний час.
Книжка «Життя і доля» розрахована на широке коло читачів.

Одинська Ж.О. Життя і доля. І знову зустрічі : інтерв’ю. Ч.1 / Одинська Ж.О. – Чернівці : Букрек, 2015. – 252 с. : іл.
ISBN 978-966-399-676-9

Уся правда про жінок

У далекому, повоєнному Парижі Сімона де Бовуар взялась писати книжку про жінку, ні, не так – про Жінку з великої букви. Їй вдалося збурити суспільство незгірш атомної бомби: «Другу стать» ритуально спалювали, на неї плювали і вишукували по всіх усюдах, щоб привселюдно подерти на шматки або ж, навпаки, таємно прочитати під ковдрою, поділитись крамольною книжкою з подругами і виписувати цитати у рожевий дівчачий щоденник. Сімона кокетує, починаючи свою культову книгу фразою: «Я довго вагалась, перш ніж написати книжку про жінку». Думаю, доречніше було б сказати – зважувала усі «за» та «проти», щоб, бува, не написати чергову безглузду інструкцію, як бути/стати/відшукати/пробудити в собі справжню жінку.

Либонь, такі – вже геть не кокетливі сумніви – напосідали чи не усіх, хто пише про «жіноче питання»: як не заблукати у славнозвісних трьох К і не зліпити неоковирний, сльозливо-романтичний чи геть войовничо-феміністичний конструкт жіночости? Як з’ясувати, що таке жінка, як її виписати, щоб не втратити ту загадкову субстанцію, таємничу категорію іншого? Моделей – безліч. Хтось безкінечно теоретизує і безсоромно доїть тему тілесного, вивалюючи на стіл всі бебехи анатомічних подробиць пологів, кривавих виділень та раннього старіння шкіри, хтось же ліпить безтілесну істоту, яка п’є каву з свіжо меленим кардамоном, пише дисертацію на тему третьої хвилі фемінізму і не знає, де в квартирі газовий лічильник. Все це жінка – жінка-абсолют, жінка-абстракція, жінка-конструкт, зібраний з набору «юна феміністка» або зліплений з уламків постпатріархальних уявлень про жіночість, а, як ми знаємо, це не найкращий матеріал для найдивовижнішої зі всіх іпостасей – жінки живої.

Ось у Людмили Таран жінки живі – вони їздять на побачення з улюбленим містом, потім зненацька зриваються з насидженого місця і усамітнюються для медитативного самозаглиблення, вони люблять непристойно молодших за себе, по-смішному старших або не люблять нікого, просто колекціонуючи найкращі зразки «чоловічої породи», вони мріють про розгнуздану оргію з найкращим другом, але натомість готують йому виварку голубців, вони хочуть бути схожими на вічно молодих телеведучих, але старіють якось непомітно і занадто швидко! Її книжка так і називається – «Прозорі жінки». Дуже влучно, як на мене, якщо не вдаватись у надмірні пошуки таємних смислів і не шукати коду присутності-відсутності жінки на полотнищах історії. Прозорі – не невидимі; прозорі, бо крізь них бачих себе, бачих тих інших, які нічим не відрізняються від тебе самої. Прозорі – не безтілесні; прозорі, бо нагі в своїй сором’язливій відвертості. Наголошу, що нагота – умиротворена та спокійна – не має нічого спільного із зніяковілою оголеністю, крикливим виставлянням напоказ сокровенного.

«Прозорим жінкам» можна було б закинути надмірну стриманість – нема в цих текстах епатажу, навмисного і добре продуманного ефекту «кувалди», що змушує читатча нервово сіпатись і вкриватись холодним потом: ні тобі соковитих еротичних сцен, ні дзвінкого надриву, що межує із божевіллям, нема тут і улюбленого, – улюбленого, бо безвідмовного – прийому абсолютизації тілесного досвіду. Для Людмили Таран жінка – це не лише тіло, що безкінечно прислухається до своїх процесів, «акумулює та ганяє поколу рідини», як писала Г. Сіксу, живе своїми циклами, замкнене у тій своїй циклічності.

У «Прозорих жінках» оголюються інакше – мало-помалу вилущуються з чорного тіла, в якому хиріли століттями, і привчаються до чуттєвих насолод. В новелі «Французька кухня» героїня мліє не так від гастрономічних розкошей, – хоча і від них теж, бо не куштувала в житті нічого, крім коньяка, та й то паленого, – як від чоловічої уваги, від заборонених доторків, від крадькома перехоплених поглядів. Зіна, змалечку привчена до строгої економії, якщо не сказати злиднів, не може пробачити собі хвилинної слабкості, плаче від жалю до себе і своєї вимушеної аскези. Плаче, бо за хвилинну розкіш доводиться платити тілом, розмінюватись на підліткові пустощі і ніяковіти перед докірливими поглядами всюдисущої сусідки.

Жінки взагалі багато плачуть, а наплакавшись – пишуть: проводять «розкопки підсвідомості», проживають тисячі сценаріїв, пробують себе у сотнях ролей та мандрують незвіданими світами, навіть якщо для цього не доводиться вставати з-за письмового стола. Процес письма має терапевтичну дію: Марта, письменниця на резиденції в Аахені, задає собі сакрментальне питання: «Навіщо ти пишеш?» Писати – це свобода, «це втеча від світу й намагання збагнути його і саму себе», це дивовижний процес перетравлення, пересновування усіх різноманітних, неоднорідних та дисгармонійних вражень, назбираних упродовж життя. А ще – це спокуса підглядати за чужим життям і керувати власним: от досить написати цикл віршів про колекцію коханок, як знаходиться справжня колекціонерка трофеїв, що, вслід за Габрієлем Маркесом з його «Записником сумних курвів», веде строгий реєстр усіх своїх «нелюбів». Екзотична Даґмар, що насправді виявилась Даркою, реверсує стереотипний порядок ґендерних ролей – вона не віддається чоловікам, навпаки, «бере» їх до своєї колекції, вона не романтизує стосунки, не планує затримуватись надовго на якомусь одному екземплярі: «З кожним коханцем я була доти, поки з ним було цікаво. Звісно, спочатку цікаво зі всіма: кожен розкривається, як квіточка, душу вивертає, рани зализує. А потім збіжить якийсь час, роздивишся ближче… Азарт такий з’являється – набрати кількість. Буває, ще ніби й не набрид, наче й цікаво, а зсередини саму себе підганяю: кидай його скоріше – і в колекцію.» Поняття кохання, любові нівелюється, натомість з’являється спортивний, якщо не сказати мисливський, азарт жінки-хижачки. Одного разу, образившись на коханця за марнославне вихваляння своїми любовними трофеями, вона твердо вирішує ніколи більше не піддаватись на сльози-соплі і вжитись у роль жінки-вамп.

Власне, фатальних жінок серед героїнь Людмили Таран не так і багато. Більшість –самотні жінки, що досита наїлись подружнього життя, або ті, що лише вимріюють затишне кубельце. Ще є літературні ілюстрації до феміністичної класики Стюарта Міла та Мері Волстонкрафт, які можна розтягнути на цитати і публікувати у підручниках про основи феміністичної критики. «Скільки моїх знайомих, – вигукує Тетяна, героїня новели «Дика кішка в самому центрі Києва», – талановитих, розумних, красивих, утопилися в холодцях і маринадах, борщах і супах, такими баберами поробилися – ніби захищаються тілом грузьким і драглистим від побоїв чоловіка і від штовханини життя». Але всі ці полум’яні промови розбиваються об непереборне бажання тулитись до чоловічої спини, колисати дитину, готувати недільні обіди. Потрібне підкреслити.

Із загальної тональності вибивається новела «Три лист із Києва». По-суті, це хроніка подій Євромайдану очима жінки із символічним іменем Віра. Вона пише подрузі про історію, що робиться тут і зараз: про «барикади, колючий дріт, вогонь у металевих діжках, намети», про волонтерів, які забули, що таке сон і про хлопців, які прикриваються фанерними щитами від снайперських куль. Три листи – три сторінки української історії: мирний протест, бійня вісімнадцятого лютого і війна, що розірвала країну надвоє. Такі листи писали усі ми – друзям, родичам, іноземним кореспондентам. Ми проживали війну в тих коротких телеграфних реченнях, виписували свій гнів і страх, дивувались, що все це відбувається з нами і кожен лист закінчували замовлянням «до завтра», дуже сподіваючись, що це «завтра» обов’язково наступить. У кожному слові – переживання знайомі всім жінкам, що непомильно впізнають запах війни у повітрі. Правдиво і відверто, без стилістичних прикрас і пишнослівних метафор, Людмила Таран виписала жінку, що живе у час війни.

Зрештою, «Прозорі жінки» такі є – правдиві і відверті. Як колись пожартувала Ю. Крістева про «Другу стать», цю книжку давно було слід конфіскувати, – не можна писати усю правду про жінок. На щастя, книжку Людмили Таран ніхто не конфісковує – читайте, якщо не лячно дізнатись, які ж вони, живі жінки.

Марта Госовська

На сторожі білого птаха

Дещо інтригуючи назва цієї художньо-публіцистичної книги явилась авторові ще при написанні нарису про Івана Миколайчука «Пастух білого птаха». Він так глибоко пройнявся творчістю видатного актора, його психологічним входженням у виконувані ролі, що кілька днів перебував під їх магічним впливом.
А й справді, що є милішого для нас з вами, ніж мирний політ білого птаха з «чорною ознакою» над селянською хатою? Отого рідного з дитинства лелеки, який оберігає садибу, приносить маленьких діточок, опосередковано дає нам змогу писати книги, вирощувати хліб, будувати мости й заводи і є оберегом кожної сім’ї, всієї України.
«Якби моя воля, я б вишив золотими нитками нашого лелеку на Прапорі України. Хай би нагадував співвітчизникам на всіх континентах, що їх дочекалася Батьківщина – не зла мачуха, а доброзичлива, любляча мати, яка виглядає з далеких доріг своїх роз’єднаних діток».
Які ще нагальні теми зачіпає автор? «Приїжджайте, синочки, додому», «Троянда з Поліського краю», «Тривожна тиша в Лісограді», «Останній бій комісара», «Якщо завтра… війна», «Що знаємо про свій Родовід?» – самі назви мовлять про себе. Адже ці актуальні нариси, публіцистичні розвідки писані від самого серця. І, як стверджує журналіст та письменник Микола Максимець, у тих «гарячих» творах – і його бурхливе життя, і його дорога до Храму.
Книга «На сторожі білого птаха» розрахована на широкий загал читачів.

Максимець М.М. На сторожі білого птаха : оповідання, нариси, публіцистичні розвідки / М.М.Максимець. – Чернівці : Букрек, 2015. – 504 с. : іл.
ISBN 978-966-399-660-8