До Чернігова шлях неблизький – 720 кілометрів. Треба перетнути три могутні ріки: Дністер, Дніпро та вкриту кригою Десну. А ще проїхати з десяток міст та селищ – і все це майже за постійного снігопаду, третину шляху – в темні години.
Вечоріти почало на Хрещатику. Суцільний потік дорогих іномарок, їх “перескакування” в суміжні полоси, мигання червоних ліхтарів автостопів перед очима і постійне нагадування супутникового навігатора в нашому салоні про повороти на обраному шляху нарешті вивели нас до схилів Дніпра, на міст метро, що відкривало пряму дорогу до Броварів та Чернігова.
Однак раділи завчасно. На виїзді з Києва утворилася суцільна “пробка”. Великі та малі автівки, брудні багатотонні “фури” тупцювали на місці на всіх чотирьох полосах. Закипали двигуни, зіштовхувалися авто знервованих водіїв. Безпорадно походжали біля них даїшники, а “пробкам” не було кінця. Найкрутіші з водіїв, махнувши рукою на правила дорожнього руху, намагалися виїхати на зустрічну полосу, однак забуксовували на сніговій смузі і залишалися там стояти невідомо скільки, чекаючи допомоги хіба що від Бога.
Сергій Максимець – наш технічний директор й визнаний фахівець книжкового дизайну почав хвилюватися. Біля станції метро “Лісова” нема де припаркуватися. А нам же треба забрати ще одного учасника автопробігу, водія з київськими “правами” і студента-кібернетика Сашка, який подає великі надії в торгівлі книгами.
Нарешті, тато й два сини – сімейний екіпаж – у зборі. Ледь добираємося Броварів. У суцільній 35-кілометровій “пробці” втрачаємо майже дві години. Шлях до маленької батьківщини вільний. За кермо сідає Сашко, котрий не вельми перетрудився за студентською лавою і воліє продемонструвати свої шоферські здібності. Їде обережно, на третій передачі, бо за вікнами падає щільний, лапатий сніг.
Під які пісні танцюємо?
Вранішній Чернігів зустрічає нас засніженими церквами і соборами, неквапливими перехожими і метушливими таксі. Експоцентр регіональної торгово-промислової палати на вулиці Рокосовського тут знають усі. Під’їжджаємо до самого входу. Прямо з вулиці лунає бадьора музика. Чуємо пісні Леонтьєва, Алегрової, Бабкіної, Малініна... Таке враження, що потрапили до Росії, на дискотеку... Пригадалися слова місцевого газетяря-однокурсника: “Ти, як будеш їхати, запитуй, де кінотеатр “Побєда”, не “Перемога”, бо такого слова тут не знають, не зрозуміють”. Виявилося – навпаки. В Чернігові добре знають, гарно розмовляють українською. І всі вивіски, назви видавництв на виставці написані і охайно оформлені рідною мовою.
Начальник управління виставкової діяльності Л. Б. Могилевець – інтелігентна, привітна жінка – теж вільно, без російського акценту володіє українською, хоча доводиться спілкуватися кількома мовами, бо виставки бувають різними і їх учасники також. Адже поруч – Росія, Білорусь, наші східні області.
Вона уважно нас вислухала, подякувала, що приїхали здалеку, допомогла швидко оформити необхідні документи. І що особливо приємно, побажала успішної роботи. Повірте, такого чемного ставлення до представників фірм та видавництв з боку керівництва ми не відчували навіть на книжкових форумах у Львові, де буваємо щорічно.
– Це – найулюбленіша наша виставка, – розповідає Людмила Борисівна. – Організовуємо четвертий рік поспіль. І дорожимо нею, кожним учасником. Шкода, що чимало із заявлених видавництв не приїхало з Волині, Києва, інших міст. Вони оплатили свою участь, однак якісь обставини завадили. Бачите, яка погода на вулиці, не кожен відважиться у далеку дорогу. Не прийшли і представники нашої місцевої держадміністрації, хоча обіцяли. А шкода, хай би поговорили з людьми, дізналися про наші проблеми.